Молодь пішла в партизани ✑17✑

Одного разу в неділю було сонячно. А в обід лісом зайшли більшовики і з усіх боків обстріляли село. Одного партизана вбила, а вуйка Івана Вовка – поранили, і Сімку Йосифа,також. Ми, діти, ходили дивитися на того убитого хлопця, більшовики його не взяли,а залишили, тільки роздягнули до гола. Лежав в калісонах, босий. І люди називали більшовиків «босі».

Хлопця вбили близько нашого пастівника. Він біг до лісу. Наша корова вже стояла в іншій стайні. Ми від Шнайдера пішли тоді, коли німці вибралися. Стайня була велика і зимою було дуже холодно,так говорила мама. І мама завела корову недалеко від нас до Сімки Йосифа. Він корову прийняв. Казав що гній буде його, бо він мав багато поля і треба гноїти. Мама носила з дому корові їсти через городи. То була вже весна, але ще худоба не паслася. Коли забили того хлопця, в засідці виділи як мама несла сіно,а потім після обстрілу прийшли до нас і до мами стали приставати, що то мамин брат, бо він, цей хлопець, вибіг як раз від Сімки, але мама мала захист, вона все говорила, що її чоловік пішов на фронт, тому вона прийшла зі мною до батьків, а себе в дома почувала вільніше. Дід взяв мене до себе, він сам спав в одній з кімнат, а я в пекарні немала де писати уроки. Часом і ночувала в діда. Цьотка Мариська з мамою мирилися, їх єднало горе, яке стояли над нами. Вуйко Іван мав криївку в стайні, також ховався, як приходили більшовики «босі». Більшовики часто робили засідки, переважно на цвинтарі, перед нашим двором. Збігали пастівником і вже на подвір`ї, тільки пес подавав голос, що хтось є чужий, ми розуміли. Одного разу в ночі в двері сильно загуркали, пес несамовито гавкав. Цьотка Мириська прийшла до мами і каже «Совіти на дворі, а Іван спить в стайні!». Мама не світила, а відчинила двері в сінях, і всі воєнні пішли до хати, а сама до стайні: «Іван – совіти в хаті!», а він спав в жолубі, він скоро заліз в криївку, а мама закидала вхід гноем. Іван каже «Кидай скоріше кришку». Аж тут зайшли совіти за мамою, а мама зі страху підняла спідницю і сіла навпочіпки над входом до криївки. То була ніч і совіти нічого не побачили, подивилися і відійшли, бо маму почав зі страху боліти живіт по справжньому. Все закінчилося добре. Нанесли соломи до хати, полягали на землю спати. Так було декілька разів.
У нас була маленька подушка, а в ній був прапор синьо-жовтий, і нашито сонце з променями, одного разу, як прийшли більшовики спати, один витяг з-під моєї голови ту подушки і підложив собі. Ми з мамою переживали, а потім витягли з подушки і розпороли той прапор, бо було не безпечно далі його там тримати.

пастівник – сінокіс
стайня – хлів

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь