Набіги більшовиків.Криївка ✑18✑

Я ходила до школи, вчитель воєвода заставляв нас збирати лікарські рослини: кропиву, полин, чебречок, подорожник, кору з вільхи, деревій, крововник, багато інших. Ми збирали. Він сушив їх на стриху в школі, а коли його фіра везла на нараду, або ще кудись в Рогатин, він здавав ті рослини до аптеки, а за те вибирав ліки, а по ліки приходив до нього звязковий і забирав їх партизанам. Дещо лишали на випадок перевірки. Коли селяни звертались, то вчитель давав ліки безкоштовно. Правда ми йому носили молоко по черзі і кожного питав в кого  є молоко, щоб йому приносити. Коли в селі була облава, нас вчитель тримав цілий день, переживав і просив: “будьте тихо”, ми хотіли додому, а він казав «діти, ще трошки почекайте». Він також був в Німеччині на роботі і повернувся, але на лівій руці не мав усіх пальців, носив чорну рукавицю, проте добре грав на скрипці і готував нас до концерту. У кожного учня провіряв голос. Ми виступали на березневе Шевченкове свято в школі, бо в читальні не було сцени – німці її розібрали на дрова. Коли ми пішли до школи, після німців там був розгардіяш, лавки поламані, столів не було, всюди було брудно і повно всякого мотлоху. А на стриху ми знайшли ящик цібаху, такого сухого німецього хліба, як вафлі, тільки чорного дуже сухого і смачного. Як його їли то боліли вилиці, але діти розхапали в момент. На зиму до школи мама не мала у що мене одягнути і вирішила зі сусідовою Паранькою Нагумцьовою (Зюлковською) поїхати до Львова. Назбирали яєць в людей, пообіцяли заплатити, як продадуть у Львові, переложили половою і понесли до поїзда за 10 км до Помонят. Не було їх два дні, на третій день приїхали. Мама за яйця виміняла мені плащ чорний, як раз на мене, трохи продала яєць щоб заплатити людям. Параньці дав чоловік якісь гроші, він був старий і не ховався, мав пасіку і вмів майструвати. В Параньки ці гроші вкрали. Інваліди ходили після війни і брали все що продавалося, але по-трохи, але інвалідів було багато і всі хотіли їсти, пенсій їм не давали. Як хто не хотів давати – били костилями по тих яйцях, мама продала скоро і дешево, бо боялася, щоб не побили,так яй яйця були чужі. Я пішла до школи в купленому плащі, діти мене оглянули і почали тихенько хіхікати. Спочатку я не звертала на це уваги. Плащ був широкий кльош, рукави на них вузькі, а зверху із закладками, потім діти почали голосно сміятися і хтось сказав на мене Попадя (дружина попа). Я пішла додому, скинула його і більше не одягнула, хоч мама просила. Вчителька на дітей сварила, казала, що плащ панський, а я не хотіла панського, я хотіла такого, як мають усі. Потім мені Ганна Гірнякова перешила його, але не допомогло, я не одівала. Мама взяла в Гірнякового  Зенька куртку, яка на нього була мала, але на мене була ще завелика. То в тій куртці я ходила до школи і діти мені вже нічого не казали, хоч куртка була хлопчача. Куртка була сільська і не пахла як панська. Ще мама сама пошила мені сердак, і пришила шовкові рукави, то була ніби блузка – я ходила в ньому. А ще пошила мені з того самого матеріалу і сіру сорочку з начосом. Німці залишили мамі теплий спідній костюм, штани і сорочку, з того і мама пошила мені комбінезон, що зашпилювався на спині, таке носили і хлопці, і дівчата. Одного разу приїхали лікарі. щоб зробити щеплення, але я не пішла бо щоб дати руку,треба було знімати комбінезон. Щоразу летять нові і нові пригоди мого дитинства, хоч насправді і дитинства не було, бо ми, діти, переживали усі труднощі, як дорослі, ми не їли солодощів, ми не знали, що то таке і де воно росте.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь