Десь місяць тому отримав книжку "Історія життя Анни Бойко", прочитав її швидко, за кілька днів, особливо якщо врахувати, що час на читання був лише в поїздках в маршрутках на роботу і назад та в обідніх перервах. Книжка мені дуже сподобалася, легко читається і малює дуже виразні образи в уяві, так ніби я весь час був там і спостерігав поруч. Це історія однієї людини та її сім’ї на тлі подій, що відбувалися на початку ХХ століття в світі загалом та на Галичині в маленькому селі Яглуш (з 1946 по 1993 рік було перейменовано на Гончарівку) Авторка 83 літня бабуся, котра ділиться родинними спогадами. Спочатку з дітьми та онуками, потім пише це все в зошит, потім внучка створює блог з розповідями бабусі і врешті решт видає книжку. Дуже цікаво спостерігати, як персональна трагедія чи радість вплітається в канву історичних подій: початок війни в 1939 році, прихід перших совітів, потім контроль повертається німцям, потім знову радянські солдати, підпільна боротьба УПА, виселення в Сибір, створення колгоспів і поруч повсякденне життя ціллю якого є вижити, зібрати хліб, купити нове взуття чи одяг для дитини на зиму (раджу мати поруч відкриту вікіпедію чи якісь інші матеріали про той період і порівнювати оповіді і побут з книжки з тим, що відбувалося на фронті, так, як на мене, буде ще цікавіше). Так, сторінка за сторінкою ми разом з Анною Бойко (Хандогою) дорослішаємо і мандруємо по житті. Після останньої сторінки (Закінчується історія де в 50-х роках дорослішанням героїні), я зловив себе на думці, що хочу почитати продовження. Мені здається що книжка буде цікава, як і молодому поколінню, народженому в епоху інтернету, так і старшому, котре ще застало ці часи. Другим буде цікаво пригадати як було в їхньому селі в ті часи, порівняти зі своїм дитинством та юністю. Першим буде цікаво дізнатися і спробувати зрозуміти, що менш ніж якихось сто років тому жити було надзвичайно складніше ніж зараз. Щоб добратися з села до Львова, потрібно було потратити до двох днів часу. Спочатку кілька кілометрів пішки в більше село, де ходили поїзди, потім ним поїхати до Ходорова, далі ночувати на вокзалі і чекати товарняк зранку на Львів. А ще, тоді в селах не було (про інтернет ви здогадуєтеся) але ні світла, ні газу, ні води з крану. Це все треба було наносити, нарубати, підготувати. Але і тоді люди були щасливими та цінували і тішилися дрібницями. Весь час, коли читав, то пригадував різні історії, котрі мені розказував мій дідо Павло і бабця Михайлина та трохи шкодував, що не занотовував їх. Що робити після того, як вже прочитали Поділіться своїми враженнями з авторкою. Можна через контакти на сайті, або надіславши паперового листа за адресою: 77012, Івано-Франківська область, Рогатинський район, село Яглуш, Бойко Анні. Дайте прочитати книжку, або прочитайте її вслух вашим бабусям і дідусям і попросіть їх написати чи розказати свої історії життя, запишіть їх і переказуйте вже потім своїм дітям. Історії мають жити. Або можете і самі видати книжки для них. Приємного читання