Прийшов приказ вийти всім із села ✑12✑

До того, як москалі знову повернулися до нас, люди готувалися, як могли. Було таке гасло – не йти в їхню армію, довго вони в нас не будуть. Вибрали так званих десятників. Мама також стала десятником. Повинна була знати все про 10 господарств: де господар, де сини, якщо там були, що робив до війни, як поводилися за німців. То була робота небезпечна. Але, що було робити. Наказ наших підпільників є наказ. І так мама стала десятником.

А коли повернулися з лісу село було битком набито совітами, воєнними і чужими людьми. Найбільше людей було з Підкаменя. Там проходила кам’яна центральна дорога на Львів, йшла артилерія, танки і там дуже бомбили, а люди втікали хто куди. В нашім саду було повно чужої худоби, яка ревла, бо не було що дати їсти. Баба наша варила, що могла, і давала людям. Яблука ще недостиглі, і ті потрапляли під зуби. В хаті були апарати проводи і коло них чергували телефоністи, щось наказували. Із Підбірської гори летіли до нас снаряди. Там обкопалися німці. Найгірше було в ночі. Ніхто не спав. Ми ховалися в пивниці, але нам воєнні казали, щоб ми не скупчувалися до купи, бо пивниця може завалитися і від гуркоту. Ми з мамою пішли до хати. Коло телефону офіцери співали – «могила травою поростет». Привезли кухню на наше подвіря і поставили під дахом. Варили каші і давали людям, головне – дітям. Я порізала пальця і плакала. Воєнний каже – «тише, тише я дам тебе сухарей». В саду в Гершка сушили хліб на палатках чорний- пречорний. Над ним роїлися мухи. І той солдат приніс мені кусок хліба. На смак був чи то гіркий, чи солоний не пам’ятаю, але дуже не добрий, ще й до того твердий і я не могла їсти. З городів вибирали огірки, капусту, картоплю. Між людьми появилися підозрілі особи і їх затримали офіцери.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь