Я ще пригадала таку історію потішну. Хоч мені в той час було боляче і я гірко плакала, і навіть мамі не могла розказати, чого плачу, а я так потребувала підтримки співчуття. А було так…
Прийшла Лучкова (Кравцьова, їх ще так називали, бо колись там жив якийсь Лучка, і попросила мене щоб я прийшла до них. В них є для мене така робота, що тільки я можу зробити. Виявилося от що. Їхні кури неслися під підлогою у коморі. Ітих яєць не могли забрати. Підлога від землі була біля 25-30 см зависока, а гніздо з яйцями було десь на 3 метри від двору, і така колізія.
Мій обов’язок був залізти туди під підлогу і вибрати ті яйця. Відсунули сходи дерев’яні, і я полізла пластом яйця вибирала,клала рукою попри себе, а з подвір’я вигортали коцюбою (такою кочергою, що вигортали вогонь з печі, коли пекли хліб) Коли яйця всі витягли, я мусила вилазити ногами вперед, бо обернутися було неможливо, і я так зробила. Коли я вилізла, хто стояв на подвір’ї, а стояли всі, бо усім було цікаво скільки було яєць. Їх було багато, бо родина була не з бідних, і курей тримали багато. Стояли доньки: Паранька, Настя і Ганна, також зять Микола і їх син – малий Івась, ще Нагумцьові хлопці – Василь і Зенко, вони не могли туди влізти, були грубі…Я як вилізла всі дуже сміялися, і я в сльозах побігла додому, мені було так жаль що не передати. В мене не було трусів, а я вилазила – сукенка і сорочка була на голові – і вилізла майже гола. Казала, що більше ніколи туди не піду, але біль пройшла, і я ходила знову… Дитяча пам’ять на все життя і памятається і добре, і погане.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑ – Всі історії