….два хлопці були наші. Один звернувся до мами і каже: ” Мамо, дайте їсти” а мама каже: “ходи, Йвасю, до хати”. Мама дала йому мізерію (салат з огірків), хліба і молока. Поки він їв, мама схопила верето і каже: Йди на город, нарви капустиня, бо корови голодні. Так він і пішов у світ з тим веретом. Була ще дівчина, в нас ночувала. Як її називали – Бог знає. Мама дала їй хустку і пішла вона своєю дорогою.
Весь найкращий одяг люди закопували в землю. Мама дала до Гершка свою найкращу одежу: шалянову спідницю, вишиту блузку і кілька хусток. І Гершкові закопали разом зі своїм одягом.
Був 1944рік. Жнива. Зерно обсипалося, нікому було збирати. Йшла страшна війна. Ранених носили на носилках, возили на фірах. Забирали в людей коней. І в нашого вуйка Йвана забрали молодого лошака, а дали стару підірвану кобилу. А в сусіда обміняли зараненого в ногу коня на молоду кобилу. А в декого позичали на вічно, але люди не опиралися, бо був воєнний час. В Гершка совіти знайшли кулемет старий поржавілий в шопі, коли брали сіно коням. Заарештували Думу Василя, як господаря, але не довго тримали , бо кулемет був негодний і сказав, що то мабуть діти його притягнули. То були фронтовики і вони не мали часу виясняти той факт. Через декілька днів потроху більшовики покинули село. Йшли на захід – гнали німців.
За нашим селом з півдня – ліс, а навпроти гора. В сусідньому селі Підбір”я спитали воєнні одного чоловіка Мединського чи є поблизу німці, а він сказав що не видів. Коли воєнні обходили ліс з підгірської гори посилився страшний обстріл, і тоді убили Мединського, як зрадника, за то, що не сказав, що на тій горі є німці. Перша жертва в селі від старшого брата. Ми пізнали і відчули з того дня коли їхня нога вступила на наш край.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑ – Всі історії