Перші совіти ✑1✑

Мій дід – тато мами і вуйка Петра, жив з бабою разом з нами. Фактично ми з мамою жили окремо, хоч в одній хаті. Старша сестра мамина Марія була віддана додому, а мама пішла за невістку, але скоро повернулася до батьків. І я народилася в коморі, бо батьки і сестра не раді були, що мама прийшла додому. Тато так і не прийшов по нас. Мамі не дали того що обіцяли в придане – молоду корову, дещо з одягу, поле, а дали стару корову, яка не змогла народити теля, і яку дорізали жиди, дали гроші, а вуйко Семен позичив назавжди. Крім того тато хотів їхати до Америки за гроші, які б мама отримала за своє поле, але мамі війт порадив не продавати своє поле, а нехай тато продає своє і їде, а мамі вишле документи, та й вона продасть своє і поїде за ним. В Америці була татова сестра. Через те, що мама не продала поле, був конфлікт, і мама пішла додому – її вигнали.

Я росла нікому не потрібна, мама не мала на мене часу – все в роботі. Мене залишала на діда. Тільки вночі і в неділю ми з мамою були разом. Часто дід ходив до лісу, ліс зараз за пастівником, і мене брав. Приносив кору з липи – шив коробки, цвіт з липи, гриби, ягоди. Одного разу взяв мене на цегельню. Було холодно і сніжно. Там була лежанка, і я грілася до вогню. А цегельня була близько церкви на долі, а церква просто нашого двору тільки на горі.

Мамина сестра Марія не любила мене, в неї не було дітей 8 років. Мама не мала права стати до кухні, бо вона гидувала, тому, що мама мала малу дитину. Мене часто називали жидив’є, бо в місті Нові Стрілиці, де мама була за невістку, було багато жидів. Мама часто плакала, а я не знала чого.
Після мого народження на зиму з комори мама зі мною пішла жити до пекарні 2 метри довжиною і 1,5 метри ширини, і там ми жили кілька років, доки не помер дід.

Десь рік ми жили разом з цьоткою і з дідом. А на Різдвяні свята чоловік цьотки Марії вуйко Іван сказав до мами: „ти вже своє з’їла!”. Мама стала як на роздоріжжі. Дід сказав – іди собі окремо і будеш мати спокій, ніхто тобі не буде вимовляти страви. Варила мама страви на припічку на триніжках. В літі було нічого, а в зимі холодно. Мама ходила на роботу по людях. За коні, що нам орали, привозили дрова, а приходила у ввечері. Дід годував мене чим міг, а я любила діда і горнулася до нього. Баба була чужою, і ніколи я не сиділа на її колінах. В селі в той час відкрили садочок, і мене взяли в садочок. І там напоїли мене молоком, якого я вдома не пила, бо не мала. І я захворіла, тому більше в садочок не пішла.
Коли в сестри Марії народилася перша дочка, тоді вона закликала мене подивитися, яка в неї дитина, я ще нічого не розуміла мені було 1,5 роки. Так мені мама розказувала, я вірю.
Часто в домі виникала сварка. Мама була гірша за невістку, баба слухала старшу доньку, бо вона мала піклуватися нею до смерті. Батьки записали їй плац, дім, город, а мама нічого не мала, хоч тут був її рідний дім і батьки. Мама ходила жалітися до бабиної сестри Ганни, Ганна бабі казала: ” Пазя (моя мама) також твоя донька, нащо кривдити її?” А баба відказала: “я слухаю Мариську, бо я біля неї умру”.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь