Діти діда ✑7✑

В нашім домі часті були пересварки, не тільки з мамою, але і з дідовим зятем. Дід його не любив, хоч зять, Вовк Іван, був з багатої родини і приніс трохи поля, сіножать. Він був найменший в своїх батьків, і мама його дуже любила і до роботи не посилала. А було в них три сини: Кость, Василь та Іван. Таким байдужем він і лишився до кінця.
Часто виникала між дідом і вуйком Іваном (так ми його називали) сварка. Якщо жінки були в дома то їхню гарячку придушували, та часто і до бійок доходило.
Після того дід лежав, стогнав і казав шо вмирає, бо його кула побив, так прозивав зятя.
Я в такі часи ішла до сусідів, до Думи Василя їм по-сільському казали Гришкові, хоч їхня дочка була старша, але там знаходилась у безпеці, хоч мене вдома ніхто не бив, але я чулася недобре.
Я дуже любила малих дітей, ходила там, де були малі діти – до Кота, до Круця (сусід напроти нас, коло дороги). Закутинський Іван мав зятя з Підкаменя (Кардаш Микола), там був малий хлопець Іван, а по-вуличному називали його Круць, бо умів добре крутити словом. По сусідах я росла.
До Гришка приїжджав ,старої баби Каськи, старший син Йосиф, він працював десь на Запоріжжі на заводі, чи на будові, я не знаю. Був гарний і дуже культурний, але ще не був жонатий. Молодший брат Олекса був столяром і майстрував коло верстату, а я коло нього бавилася в комірчині. Не раз він мені співав пісню, яку дід співав, коли випив у шинку:
Пішли жінки жито жати
Там забули серпи взяти
Серпи взяли, хліб забули
От такіє женці були…

Я встидалася, вставала і йшла додому…
А з Мариською, з дочкою його старшої сестри я бавилась, хоч вона була старша від мене. Мама часто в них мене залишала, коли кудись йшла.
Одного разу перед Різдвяними святами, пам’ятаю добре, мені було десь4,5 років мама пішла до міста, а мене залишила в Гришка. Марищина мама, також Паська, пішла до Гірняка по пшеницю на кутю. Мариська завернула мене у велику хустку, взяла на плечі і понесла до Гірняка, до своєї мами. По дорозі треба було іти через потік, по високій кладці. І як раз на кладці їй ноги послизнулись і Мариська кинула мене в ополонку. Пам’ятаю, як її мама одягнула мене в її довгу сорочку і я стояла коло печі, грілася…А десь через рік, взимку Мариська водила мене в ліс до її вуйка Олекси, там хлопи різали дубину, черевики мої намокли і мені гріли ноги до вогню, посадили на зрізаного дуба, пекли у вогні бульбу і мені давали. Мариська носила Олексі обід і мене заманила, я трохи не замерзла…Потім і моя мама і її – сварили її.

 

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь