Було складне повоєнне життя. Діти,  здається, найбільше це відчували   – не  було солодощів чи чогось смачного, та не було головного – хліба. Літом якось було легше. Та ось наступила зима. Діти  ходили до школи, як хто міг: хто раз в тиждень, а хто і того ні. Наближалися Різдвяні свята, бо Новий рік (1 січня ) ніхто в нас не святкував ( Новий рік святкували 14 січня). До Різдвяних свят було ще більше місяця, а я вже готувала прикраси на „деревце”, так в нас називали новорічну ялинку. Я витинала зірочки, кошечки, навіть ангели ліпила із муки, та з вати. До мене приходили мої шкільні ровесниці-коліжанки і я в них вимінювала матеріал для прикрас, а головне кольоровий папір.
Десь за тиждень  до свят, мама білила хату і мене попросила витирати ікони. В нас було їх багато – 15 або і більше, передня стіна  була завішена аж  під стелю і ще по боках. Одна  іконка була трохи менша  від інших (не пам’ятаю точно чи то вечеря апостолів чи то яка інша) я  її витирала  і мене привернув  увагу  кольоровий синій папір із лівої сторони – гарний, трошки виступав з-під  картону, яким була обкладена ікона.
Я попросила маму щоб вона мені помогла витягти той папір з рамки на прикраси до ялинки. Але мама не дозволила. Та мене він так зацікавив, що я все ж таки наважилася сама розібрати ножем  ікону, витягти цвяшки, забрати картон, а під картоном  синій блискучий  пакет… а в  ньому, не повірите, точно пам’ятаю було 120 злотих – за польської влади то були дуже великі гроші для нашої родини, але то вже був час по війні і вже була радянська влада… Мої дід та баба були люди бідні і виховували 6-ро дітей – два сини і чотири  дочки і напевно дід складав ті гроші на посаг дочкам.
Коли  я показала той скарб мамі  та її сестрі, з якою ми жили, то вони дуже розчарувалися, що пропали такі гроші…а я була задоволена, бо мала досить паперу для ялинкових прикрас.
Ялинка вийшла гарна – з яблуками, з цукерками, я завивала ясьок (таку велику білу фасолю) в кольоровий папір. Під  ялинкою зробила  Різдвяну шопку.
Мама на жорнах намолола сухого цукрового буряка, присмаженого на кухні, додала ще кукурудзяної муки і з того усього спекла медівник, вийшов дуже смачний! Так  що і ялинка і Різдвяні свята з колядою були просто чудові та святкові! Тільки мама та тітка ще довго не могли прийти до тями. Діда в той час вже не було, він помер  рік назад на Василя і називався Василем. Але Вам я таких не бажаю, то був 1947 рік дуже жорстокий час для нашого народу.
Анна Бойко. 2011 рік.

Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Цей допис має 7 коментарів

  1. Дуже сподобалося, сильно любив слухати такі розповіді від своїх дідуся і бабусю, шкода, що тоді не записував.

  2. Як щиро – дитина радувалась паперу, а не монетам 🙂

  3. Дуже гарно написано…
    Одне питання – чому саме про 1947 рік мова? Щось в ньому було таке незвичайне чи чому саме він так запам’ятався?
    Я теж багато й уважно слухав подібні розповіді своєї бабусі, і теж шкодую, що не здогадався записувати…
    Старі мудрі люди – то справжній скарб будь-якої нації

    1. це був повоєнний період, мабуть тому і запам”ятався бабусі…

  4. а голод же страшний був по Україні, шоб не страшніший, як 33 року. я про це знаю від багатьох.

  5. після кожного вашого коменту і сама перечитую …і кожного разу стають мокрими очі…

Залишити відповідь