початок:Поле (продовження)✑23✑

Хоч був воєнний час, мама відчувала себе в рідному домі чужою і по трошки готувалась до будови хати. Найближче поле було Мнєрка, але вже на краю села. Не дуже було зручно, але що було робити. Ми мусили колись піти з дідового дому. Мамі кожен раз про це нагадували і мама розуміла.
Прокопишена  Паська продала мамі пару кусків дерева, що лишилось від її хати. Те дерево так і лежало коло її двору недалеко сільради. Решту  – возили з лісу. Вуйко Петро пообіцяв  мамі побудувати хату. Він трохи на тому розумівся, бо і собі збудував хату. Але ще треба було почекати поки зміняться часи. Деякі хлопи поголосилися (здались), в них були різні версії. Хто з Німеччини прийшов, хто у Львові лікувався. Переважно старші чоловіки, їх в армію не брали, тай молодих не брали, бо з наших околиць були ненадійні люди. В армії всі до одного бандери, а з бандерів який толк? Одним словом – або в тюрму, або до Сибіру. Облави не припинялись і після облави були нові жертви. То в лісі, то в криївках  вбивали. Убили Гірнякового Олексу, який щойно оженився, а також Совяка Василя. Лишились без батька  двоє дітей – Марійка і Осипко. Потім Олексового брата Йосипа Сапатових, Сімку Володимира, Закутинського Івана, Борачка Миколу, Войтовича Василя, Берчака Миколу, Гірняка Федора, Заяця Федя, Гарасима Петра, Горіна Івана. А  скільки із других сіл в нашому  погинуло, то ночами своїх синів забирали додому родичі. А наших привозили таємно з чужих сторін. Пропали, невідомо в яких тюрмах, такі хлопці : Совяк Володимир, Вовк Семен, Роїк Володимир,  Задерецький  Володимир. Син мого вуйка помер в тяжкій гарячці, його везли партизани до лікаря в село Фрагу, але по дорозі на Виспу він помер. Вночі прийшов вуйко до мами: «ходи Пазю, бо мій Ладик помер».  Мама каже: «зачекаймо до ранку, бо небезпечно йти вночі», а вуйко: «не хочеш, то йду повішусь на цвинтарі», і мама пішла з ним в ніч на Божу волю. Владик лежав в Окуня на Виспі,  місяць світив через вікно йому в обличчя, він був дуже гарячий, мама подумала, що живий. Горло опухло, шия огрубіла – може ангіна. Але  не стало ще одного повстанця. . .

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь