“Земле рідна”

Земле рідна

Коли на нашу українську землю
Надлетіли зграєю круки
Батьки, брати, сини наші
Взяли мечі у мужні руки

“Непустимо на наші землі
Хижацькі сили – поклянімось
І за вітчизну за Україну
На її захист піднімімось”

Але сили були нерівні
Вмирали в полі воїни
Не підкорились, клятву не зломали
Герої України вірнії сини

Ярмо лягло на матерів
На немічних старих дідів
І край повитий у неволю
У снах в думках він бачив волю

Край гомонів і тихо обережно
Роки ішли надія не вмирала
Ярмо й кайдани потихеньку рвали
І настав час Україна з колін встала

Ми не забули 18-ий визвольний рік
Коли січовії стрільці повстали
І пам’ятаємо 40-вії війну
Як нас вбивали і в неволю гнали

Вітчизно моя краю бідний
Усіяний і злотом й сріблом
Земля твоя полита медом
А хто господар над отим добром

Ми вільні вже вітчизно люба
Під прапором свої живемо
Чужий хижацький хрест тяжкий
На свої плечах ще несемо

Коли ж нарешті жадоба умре
Коли у круків опустяться крила
Щоб моя зморена земля
Більше дверей для злого не відкрила

До сонця йшли минулі предки
Та їм на зустріч тучі виростали
Вони лягали намертво у землю
Вони її на вірність присягали

Моя Вітчизно солодка і гірка
Приваблюєш до себе всю нечисть
І висмоктують з тебе всю кров
За те паплюжать твою честь

Не люблять хижаки твого народу
І жалять в серце, колять в душу
Твоє добро висмоктують як жалом
Щоб по собі залишить пущу

Коли над нами зіронька зійде
Наша єдина з іскровою
Щоб заясніла на повен світ
Моя земля солодка з гіркотою

Країно люба, земле мила
Яка твоя судьба жорстока
Сини твої падали і вставали
Бо в них була любов глибока

Звертаймось до народу й Батьківщини
І до народу і до землі
Недаймося більше скривдитись
Пітьмі жорстокій й злій

І змиєм землю чистою водою
Й зітремо павутиння із небес
Щоб була чиста земна совість
І мир на світі щоб воскрес

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.