В чужій хаті ✑5✑

Мама потрошки випускала корову пастися коло церкви, бо то було близько і корова потрохи розминалася. А я її пасла. Одного разу мама каже: «ти тут постій, а я піду додому і зараз прийду. Корова втікала не буде , бо не може». Я погодилася. Недалеко паслися чужі корови. Дуткові корови пас полонений руский.

Надлетіли літаки і почали стріляти. Я злякалась, заплакала і почала гнати корову додому. Корова не могла скоро йти. Все те побачив той полонений, підійшов до мене і сказав: « Не бойся девочка самолети стреляют тама далеко в небе. Тебе ничего боятьса», і він мене втішив. Скоро прийшла мама. Вперше так пасла корову.

Одної неділі німці справляли собі свято, на площі біля школи. Зробили собі велику ляльку, грали на губній гармоніці і танцювали всі по черзі, пиво тримали в потоці. Щось там співали, галасували. Після того, як вони пішли, ми, діти, шукали в тому смітті щось загублене. Я знайшла ніж. Хлопці були заздрісні і обіцяли мені “що хоч” – яблук, корову пасти, аби я їм віддала той ножик. Але я не згодилася. Одного разу німці, що в нас жили, дали мамі брошки, такі,що на груди пришпилювались, для краси. Я похвалилась комусь, то німці потім всім роздавали. Ще мені дали гральні карти їх було 32. Я давала пастухам, а вони мені корову завертали. Я часто засинала, зранку, як пасла корову, то пастухи витягали із кишені карти – грали і мені корову пасли. А я спала, бо була ще дуже малою.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Цей допис має 2 коментарів

  1. Дуже гарний блог:) Нагадав мені моїх бабусю і дідуся)

Залишити відповідь до марічка Скасувати відповідь