Було складне повоєнне життя. Діти, здається, найбільше це відчували – не було солодощів чи чогось смачного, та не було головного – хліба. Літом якось було легше. Та ось наступила зима. Діти ходили до школи, як хто міг: хто раз в тиждень, а хто і того ні. Наближалися Різдвяні свята, бо Новий рік (1 січня ) ніхто в нас не святкував ( Новий рік святкували 14 січня). До Різдвяних свят було ще більше місяця, а я вже готувала прикраси на „деревце”, так в нас називали новорічну ялинку. Я витинала зірочки, кошечки, навіть ангели ліпила із муки, та з вати. До мене приходили мої шкільні ровесниці-коліжанки і я в них вимінювала матеріал для прикрас, а головне кольоровий папір.
Десь за тиждень до свят, мама білила хату і мене попросила витирати ікони. В нас було їх багато – 15 або і більше, передня стіна була завішена аж під стелю і ще по боках. Одна іконка була трохи менша від інших (не пам’ятаю точно чи то вечеря апостолів чи то яка інша) я її витирала і мене привернув увагу кольоровий синій папір із лівої сторони – гарний, трошки виступав з-під картону, яким була обкладена ікона.
Я попросила маму щоб вона мені помогла витягти той папір з рамки на прикраси до ялинки. Але мама не дозволила. Та мене він так зацікавив, що я все ж таки наважилася сама розібрати ножем ікону, витягти цвяшки, забрати картон, а під картоном синій блискучий пакет… а в ньому, не повірите, точно пам’ятаю було 120 злотих – за польської влади то були дуже великі гроші для нашої родини, але то вже був час по війні і вже була радянська влада… Мої дід та баба були люди бідні і виховували 6-ро дітей – два сини і чотири дочки і напевно дід складав ті гроші на посаг дочкам.
Коли я показала той скарб мамі та її сестрі, з якою ми жили, то вони дуже розчарувалися, що пропали такі гроші…а я була задоволена, бо мала досить паперу для ялинкових прикрас.
Ялинка вийшла гарна – з яблуками, з цукерками, я завивала ясьок (таку велику білу фасолю) в кольоровий папір. Під ялинкою зробила Різдвяну шопку.
Мама на жорнах намолола сухого цукрового буряка, присмаженого на кухні, додала ще кукурудзяної муки і з того усього спекла медівник, вийшов дуже смачний! Так що і ялинка і Різдвяні свята з колядою були просто чудові та святкові! Тільки мама та тітка ще довго не могли прийти до тями. Діда в той час вже не було, він помер рік назад на Василя і називався Василем. Але Вам я таких не бажаю, то був 1947 рік дуже жорстокий час для нашого народу.
Анна Бойко. 2011 рік.
Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑
Петро Нек
8 Січ 2011Дуже сподобалося, сильно любив слухати такі розповіді від своїх дідуся і бабусю, шкода, що тоді не записував.
hellveen
8 Січ 2011Як щиро – дитина радувалась паперу, а не монетам 🙂
demonf1
25 Гру 2011Дуже гарно написано…
Одне питання – чому саме про 1947 рік мова? Щось в ньому було таке незвичайне чи чому саме він так запам’ятався?
Я теж багато й уважно слухав подібні розповіді своєї бабусі, і теж шкодую, що не здогадався записувати…
Старі мудрі люди – то справжній скарб будь-якої нації
Ola_bilo4ka
25 Гру 2011це був повоєнний період, мабуть тому і запам”ятався бабусі…
mamache
25 Гру 2011а голод же страшний був по Україні, шоб не страшніший, як 33 року. я про це знаю від багатьох.
Аліна Юренко
29 Січ 2012Олю, дуже цікаво і зворушливо, не передати словами. Дякую.
Ola_bilo4ka
29 Січ 2012після кожного вашого коменту і сама перечитую …і кожного разу стають мокрими очі…