Мабуть, у кожного вдома є домашній улюбленець. В селі це не тільки улюбленці, але і невід’ємна частина домашнього господарства. Важко уявити подвір’я без собаки-сторожа… Так повелося в нас в селі, що собаки мають більшу повагу, ніж коти, мабуть через свою вірність, а котики завжди страждають через свій злодійський та лінькуватий характер..Тому в нас кожен собака мав особливе, яке тільки йому підходило, ім’я, а от коти були і є всі Мурчики…
Перший пес якого я пам’ятаю  – це Барсік, світлий і кудлатий, він був дуже добрим та терплячим (особливо до нас, дітей), навіть не знаю, хто перший появився, я чи він…:)
Далі у нас був Кудлай, з яким пов’язано усе моє дитинство.

Барсік і ми

Кудлай був безмежно добрим…тому при його сторожуванні обікрали дідову комору…але Кудлай ніколи не пропускав можливість піти з нами на гриби, або пасти корови, і чомусь найбільшим ворогом Кудлая була корова КрАса)) На жаль на своєму 13-му собачому році життя він нас покинув…

Кудлай

Тепер у бабусі живе Бім, мама його привезла від іншої бабусі. Вся дорога перевезення успішно транслювалася в твітері)). Бімкові зараз менше року і він себе чудово почуває в селі, що можна прослідкувати тут за тегом Бім

…і про котів. Їх було багато. І вони всі дуже бояться діда, він з ними дуже строгий, тому ходять по хаті тихіше мишей і вміють дуже швидко ховатися під ліжко))

Всі коти були Мурчиками, а кицьки Мурками, лише одна чорна кицька була Муся, але боюсь, що це було відомо тільки мені…))

Мурчик 1

Від кицьки Мусі в нас є кицька Мурка, а від неї усі Мурчики))

Мурчик 3
Бабця – охорона для котів))

А ви пам’ятаєте усіх свої котів та собак? 🙂

Цей допис має 12 коментарів

  1. А в мене всіх собак звали Тузік. Останнього ми з братом назвали “Рекс”, але теж здається тільки ми з братом його називаємо Рексом, всі інші далі тузіком.

    А всіх кішок звали “Міця”, а позаочі “Кітка”. Коти іноді засинали під коровою, після чого вже не прокидались 🙁 . І взагалі вони чомусь були в нас рідко.

  2. ну мій перший собака теж був Барсик. Він був дуже розумним, бо гавкав лише тоді, коли хтось заходив у двір, а не ішов по вулиці. Усі інші гавкають без перестану.

    Ми чомусь його дуже боялися певний час із сестрою, хоча він, на відмінно від інших, любив, щоб його погладили і погралися з ним. Раз був випадок – він зірвався із ланцюга і ми перелякані сиділи на хаті і дивилися лише на нього з вікна, а він все бігав довкола – хтів погратися) Ми йому повикидали всі булочки, які він вже і їсти не міг, тому закопував.

    Прийшла баба і ми получили за те, що так відгодували собаку 🙂

  3. Першого пса, якого пам’ятаю звали Бімкою, був білим і мав чорні вуха, був досить великим і любив ходити за дідом (за дідом всі наші пси дуже любили ходити і навіть коза Манька також ходила за ним всюди, навіть в магазин по папіроси). Потім були також Цигани і Бімки, зараз в нас пес який має подвійне ім’я Шарик-Бурик, але ми всі кличемо його Бурик.

    Серед котів то пам’ятаю була кітка Старуля, був Васька кіт, також був чорний кіт Пірат (в якихось боях втратив око). Коли нам його були принесли з Жирова то він одразу заліз був в п’єц в димохід і просидів був там дві чи три доби, був настрашений, та й такий був завжди трохи дикуватий чорний-чорний, як смола. Він з Циганом влаштовував нам гонки по хаті, спочатку Циган за ним ганяється а потім навпаки, було весело. Зараз в нас живуть чотири кітки: бабця дві її дочки і внучка Гануська.

    І серед тих кицьок є одна що дуже дружить з Буриком, підійде до нього погладиться, а він їй блохи шукає.

  4. У нас завжди було багато тварин. Першу кицьку яку я пам’ятаю звали Мотька, а першого собаку – Альма. Мотьку дідусь ще кошеням приніс з роботи. Мені тоді було років п’ять і Мотька була моєю лєпшою подругою. Ми навіть їли і спали разом. Але якось вона у сараї знайшла банку з якоюсь отрутою і вирішила її спробувати на смак. Таку версію мені розповіли рідні, а як там воно було насправді – не знаю. Альму до нас привів мамин брат. Це була німецька овчарка. Пам’ятаю як ми з нею бавились. Дядька мене десь заховає, а потім командує їй “шукати” і вона майже завжди мене знаходила. По собачим міркам вона була ще підлітком, до року. Потім її хтось вкрав. Була в нас ще кицька Аза, яка народила Роккі. 🙂 Аза прожила у нас майже 15 років. А ще якось на день народження мені знайомі подарували Маркіза. 🙂 Останнього мого собаку звали Алан, але це дуже сумна історія. І ще у нас було дві кози, одну з яких звали Білочка. :))) Про це можна прочитати тут:
    http://www.urmas.hotmail.ru/history.html
    Російською.

  5. Першого собаку якогоя памятаю звали Тузік.Він появився у нас в дома одночасно із моїм народженням.Розумний був собака:
    сам переходив головну дорогу, оглядачись в обі сторони як людина;
    шукакв дідуся коли він ходив по сусідах, коли треба вів мене до нього;
    одним словом мудрий собака був..старенький і сліпий був-машина його переїхала
    Другого пса звали Барсік..Гарний пес був, але любив посусідах ходити яйця їсти..от і отравили його..
    Зараз у нас Бімко…красивий і кмітливий…завжди мене зустрічває, коли я приїжджаю..і на колінах теж гарно сидить…

    Кішо було багато, але багато із них вкрали
    Найкраще мені запам”яталися два кота
    Одного звали Рижик..маленький пушистенький колобочок який випромінював сонце весь час…але його вкрали
    Другого звали Білько – напівпухнастий повність білий кіт із різними очима..любив скакати дахами, через вікна..спати зі мною..одного вечора вискочив і не поврнувся..
    Зараз у нас двоє котів і 2 кошенятка
    Одна Чорнюшка..кішка із добрим серцем, усе просить і віддає своїм кошенятам, Бімку або Масяні.
    Масяня (Барон Циган де Маркіз- усі його клички)- пухнастий весь чорний котяра..хитрий і ревнивий котяра…люблю я його найбільше…от погладиш його а біля тебе стоїть кошеня так він зразу і гарчить-злоститься..
    Малі кошенята теж уже із своїм характеро і харизмою

  6. Яка ж ви молодець! Такий чарівний, теплий і добрий блог. І розповіді, і фотографії чудові!

  7. у бабусі теж був пес Кудлай, а до нього дуже довго Цубрай… Що таке цубрай я не знаю. А ось корві називали за місяцем, коли вони з’явилися на світ: Берізка, Квітка, Марта…
    Ніколи у моїх бабусь і дідусів котів і собак не називали людським іменем, і виняток – у мене 19 років прожив кіт Васько, я його за три рублі на базарі купив ще сліпим, жалко стало, тітка-продавчиня його синькою пофарбувала, думав віднести під під’їзд до іншик котів, а він залишився – мудрий, ходив на унітаз і гриз мої квіти, а коли помирав, мене не відпускав – півтори доби я з ним просидів… поховав я його в центрі міста – на красивій вулиці, прямо у себе під кухонним вікном… Три роки тому Васька не стало, сумую за ним, він так любив огірки зелені і горошок, розумів тільки українську… і щоранку мокав хвіст у мою каву, потім облизував – кавоман… 🙂

  8. Ех і сумно за ними…
    В мене, чогось розуму бракувало називати худобу так як сусіди – Герусь(балдію від цього слова), Марко(з наголосом на А) і Сірко чи Бровко, так як це заведено по всій Україні.
    Спочатку в нас жив Шарік, далі Сірка, потім Гомер, що загубився коли ми його в гори з собою взяли, а коли через 3 тижні пішли туди ж, він певно по сліду через 2 дні приперся до хати, але вчасно не присилили йго і пси перегризли йому горло, так і нестало мого улюбленця…
    А тепер у мене само надьожний пес усіх часів і народів – Дружок. Цей чувак, коли хтось іде до хати, навіть з буди не вилазить, а то і взагалі тікає туди. Але якшо я виходжу за гостем до брами, оооооо цей рве і мече всьо шо є :-)))
    Ше пригадую кріличку Мері(дівчина сина Тарзана):-)
    кітку Маруську, Масяню і тепер від неї Грицко(хахаль на всю вулицю):-)
    гарно таке згадати.. Дякую за спомин і весь Блог!

    1. 13.06.2012. Дана
      Історії чудові. Вони нагадали і про моїх тваринок. Жила у нас киця Сільва. Прожила довге життя – аж 19 років і 7 місяців. Нам було дуже добре з нею, надіюся, їй також. В цей же час ми мали і песика Глюка. Підібрали його пізньої осені на кінцевій зупинці трамваю. Чи загубився, чи викинули – не відомо. Потоваришували тваринки. Глючик прожив у нас 3 роки і 11 місяців. Не стало його вночі з 5 на 6 жовтня 2011 року, а рівно через чотири місяці з 5 на 6 лютого назавжди заснула в сестри на руках і киця. Тепер вони поруч поховані на дачі, там, де любили ходити між грядками, ловити мух і метеликів, а над ними квітнуть лілії.
      Зараз у нас живе 11 місячний котик Мимрик, якого я підібрала місячним кошеням по дорозі на роботу. Тоді ще жили наші киця і песик. А ще хочемо песика, але обов’язково візьмемо якогось бездомного. Поки що мама не погоджується, бо ще не пережаліла за Глючиком, але час лікує.

  9. А я свого першого кота назвав Тузік =/
    Але потім виявилось, що то була кітка…

Залишити відповідь