Хвора нога ✑29✑
Я багато читала вдома, що мала робити? Мама мала 3 курки, то моя робота була їх погодувати. Ще малою я навчилась готувати їсти. Як мама приходила з роботи ввечері, то вечеря вже була готова.

Пам’ятаю, як я перший раз готувала мамі їсти. Мама поїхала в ліс по дрова, а було то зимою. Її довго не було. Вже вечоріло. Я запалила на припічку і поставила на триніжках варити бульбу. Трохи обчистила, а решту в мундирах. Щоб було більше – мамі, мені і тому фурманові, що був ще підліток, Закутинський Владик. Я не могла дотягнутися до припічка, тому вилізла і сіла поряд з вогнем. В мене були довгі коси. Не хотіло добре горіти. Мама вже в той час привезла дрова і скидали на подвір’ї. Але одну деревину не могли скинути, бо була дуже тяжка. А Владик не міг її допомогти, бо в нього на руці був нарив. І мама прийшла до хати попросити вуйка  Івана, щоб поміг зняти з воза ту деревину:
– Подивись, що твій бахур виробляє!
Мама заглянула до пекарні і скрикнула. Я сиділа на припічку і піддувала вогонь, щоб горіло. Мама закричала:
– Що ти робиш?!
Зняла мене з припічка, надавала по задньому місці. Вогонь погасила. Мені було дуже боляче, адже я хотіла приготувати їсти, бо мама була голодна і змерзла. А мама мене не зрозуміла і я довго плакала.
Мама прийшла вже до пекарні і мене заспокоювала:
– Ти ще маленька, коси тобі погоріли б. Щоб так більше не робила…
Я пообіцяла, що більше не буду так робити. Після тих дров мама мала великий клопіт. Цьотка Мариська приревнувала вуйка Івана до мами. Баба її спам’ятовувала, а мама більше не просила  ніякої допомоги.

Після того гіпсу я ходила помаленьку. Якщо ходила багато, то вранці щось мене тягнуло в нозі. Мама вірила, що я виходжусь, так їй де хто казав: “Не переживай, Паська, Гануська виходиться…” І мама вірила. Вона не розуміла і гадки не мала,  яка то небезпечна хвороба. Треба було доброго харчування, спокою, а того не було. Мама була заклопотана іншими справами. Будувала хату. Стягувала матеріал на хату.  Було безвладдя і будівельний матеріал з лісу возили без дозволу, хто як міг.

Мамі було тяжко одній без чоловіка. Треба було найняти майстрів, знайти фурмана з кіньми, людей, щоб допомагали.  Потім возити глину, солому. Приходили люди допомагали ліпити.  Люди давали матеріал , щоб накрити хату. Займався будівництвом вуйко Петро. Хоч жінка його не відпускала сварилася , але він приходив, бо мама плакала , просила, і він не міг не послухати  маму. Через певний час хата була  збудована. Треба було ще вікна двері. Тут така історія. Треба починати з нової сторінки. Є така приказка:

Де тонко там і рветься.
В багатого і півень несеться.
Бідний води дає тремтячою  рукою,
а в багатого вино тече рікою.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Цей допис має 6 коментарів

  1. припічку, на триніжках варити, фурманові, Не хотіло добре горіти, бахур, пипічка, Цьотка, спамятовувала, того гіпсу я ходила, Паська, Стягувала матеріал,

  2. “не хотілО добре горіти” дійшло що то вона про вогонь, бо спочатку здалося що то вона про себе, мовляв, щоб коси не підпалити чи щось таке, сам затупив.

  3. Оля, молодець! Добре передаєш місцевий діалект. В оповідях твоєї бабці правда життя наших пращурів.

    1. Бабуся сама пише спогади, я лише друкую, тому і зберігається діалект.

Залишити відповідь до Ola_bilo4ka Скасувати відповідь