Вірші

Прокоментуй!

ЯК ЖАЛЬ

Вітер колише калину,
Плід обриває її.
Падають краплі червоні,
Як зорі лежать на землі.
Калино, калино червона!
А ягоди в тебе – гіркі.
У пам’ять до мене приходять
Юнацькі літа нелегкі.
Калина червона не в’яне,
Цвіте і хмарки дістає.
І кожного року вдягає
червоне намисто своє.
Ту весну – авжеж пам’ятаю,
Коли я її посадив.
Вона молода виглядає,
Мене ж уже вік похилив.
Калино, моя ти подружко,
Як жаль, що разом не цвіту!
Під рідним кущем темнолистим
Знаходжу лише теплоту.

***
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.

* * *
Осипався цвіт яблуневий,
Вітри вже забрали весну.
І музика стихла пташина,
Немов обірвала струну.
Із ранку до самої ночі
Іскриться над нами тепло –
Це літо чарівне із казки
Нам чарів своїх принесло.
І котиться, котиться днина,
І час за водою іде.
Дорогу, дорогу звільняйте,
Тому, що вже осінь гуде
Гуляють вітри на роздоллі,
Шумить по-осінньому ліс,
А води в річках побіліли,
Бо холод вже й зиму приніс.
У кожного є своя радість,
І музика тепла і сміх.
Як шкода: усе це проходить.
Лишається спомин і гріх.
А.Бойко

Tags: , ,