✑БЛОГО-КНИЖКА✑

You are currently browsing articles tagged ✑БЛОГО-КНИЖКА✑.

Довгі коси ✑30✑
Я більше до школи не ходила, бо до п’ятого класу треба було ходити до села Дички, за два кілометри від дому. Для мене то було дуже тяжко.
Мама знову пішла до вуйка Сенька, щоб віддав гроші:
«Сеньку, віддай гроші, бо мені дуже біда, Гануську треба лікувати, до хати треба доложити. Мариська мені нагадує, коли звернуся до них.» А вуйко до мами каже: «я в тебе грошей не брав! Дай мені спокій!». «чому не брав, адже я маю свідків. Був присутній з Вертибця Йосип – був війтом» А вуйко до мами: «якщо я брав гроші, то я віддав» «То дай мені свідка, що ти мені віддав гроші»
Але все було марно, гроші пропали. Мама хотіла його телицю зайняти з дороги додому. Він довідався – телицю продав.

Ось така була родина.
Не зважали, що хвора дитина.
Що так гірко мама бідує,
Родина безгрішно грабує.

Мама була у відчаї. Нарешті суд присудив, щоб тато сплатив аліменти за всі роки, що він не платив. На той час він був жонатий другий раз. Як почув, що треба платити такі гроші – виїхав на Полтавщину до другої жінки, а мамі присудили хату і все, що було в хаті. Тато, як виїхав посилив квартирантів. Мама з тими квартирантами домовилась, що вони куплять ту хату. Але тато дізнався, що продається хата, приїхав з Полтавщини і виселив тих квартирантів. Мама знову не знала, що робити. Радилась зі мною, бо я була дорослою не по роках. Я кажу мамі: «залишіть, мамо, все і не мучтесь. Всім Бог заплатить, і нам, і тим хто нас скривдив і на тому кінець.»
Потім через роки тато казав, нам люди передали, «мене Бог покарав за ту дитину. Я знаю, що я винний перед нею. Я дуже завинив.».
А в селі життя ішло. Багато мужчин поголосились, малі попідростали, але кожного разу несподівано ще наскакували на село совіти. Ночували по хатах, і в нас багато разів ночували. Приповзуть лісом край села і згори прислухаються, що де робиться. Надоїсть, спустяться і стукають у двері. Нанесуть соломи на долівку і сплять. Раз в ночі прийшли п’яні порозливали на хату воду. То в мене, то в маму хотіли стріляти. На щастя, що в селі, ще були совіти і за ними шукали. Побачили в хаті світло і прийшли. Ледве їх виволокли з хати.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Хвора нога ✑29✑
Я багато читала вдома, що мала робити? Мама мала 3 курки, то моя робота була їх погодувати. Ще малою я навчилась готувати їсти. Як мама приходила з роботи ввечері, то вечеря вже була готова.

Пам’ятаю, як я перший раз готувала мамі їсти. Мама поїхала в ліс по дрова, а було то зимою. Її довго не було. Вже вечоріло. Я запалила на припічку і поставила на триніжках варити бульбу. Трохи обчистила, а решту в мундирах. Щоб було більше – мамі, мені і тому фурманові, що був ще підліток, Закутинський Владик. Я не могла дотягнутися до припічка, тому вилізла і сіла поряд з вогнем. В мене були довгі коси. Не хотіло добре горіти. Мама вже в той час привезла дрова і скидали на подвір’ї. Але одну деревину не могли скинути, бо була дуже тяжка. А Владик не міг її допомогти, бо в нього на руці був нарив. І мама прийшла до хати попросити вуйка  Івана, щоб поміг зняти з воза ту деревину:
– Подивись, що твій бахур виробляє!
Мама заглянула до пекарні і скрикнула. Я сиділа на припічку і піддувала вогонь, щоб горіло. Мама закричала:
– Що ти робиш?!
Зняла мене з ппипічка, надавала по задньому місці. Вогонь погасила. Мені було дуже боляче, адже я хотіла приготувати їсти, бо мама була голодна і змерзла. А мама мене не зрозуміла і я довго плакала.
Мама прийшла вже до пекарні і мене заспокоювала:
– Ти ще маленька, коси тобі погоріли б. Щоб так більше не робила…
Я пообіцяла, що більше не буду так робити. Після тих дров мама мала великий клопіт. Цьотка Мариська приревнувала вуйка Івана до мами. Баба її спам’ятовувала, а мама більше не просила  ніякої допомоги.

Після того гіпсу я ходила помаленьку. Якщо ходила багато, то вранці щось мене тягнуло в нозі. Мама вірила, що я виходжусь, так їй де хто казав: “Не переживай , Паська, Гануська виходиться…” І мама вірила. Вона не розуміла і гадки не мала,  яка то небезпечна хвороба. Треба було доброго харчування, спокою, а того не було. Мама була заклопотана іншими справами. Будувала хату. Стягувала матеріал на хату.  Було безвладдя і будівельний матеріал з лісу возили без дозволу, хто як міг.

Мамі було тяжко одній без чоловіка. Треба було найняти майстрів, знайти фурмана з кіньми, людей, щоб допомагали.  Потім возити глину, солому. Приходили люди допомагали ліпити.  Люди давали матеріал , щоб накрити хату. Займався будівництвом вуйко Петро. Хоч жінка його не відпускала сварилася , але він приходив, бо мама плакала , просила, і він не міг не послухати  маму. Через певний час хата була  збудована. Треба було ще вікна двері. Тут така історія. Треба починати з нової сторінки. Є така приказка:

Де тонко там і рветься.
В багатого і півень несеться.
Бідний води дає тремтячою  рукою,
а в багатого вино тече рікою.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Підірвана криївка ✑28✑

Мама подала знову до суду тата, щоб платив хоч трохи аліменти, бо як німці прийшли він не платив. У 1941 році хтось сказав мамі, що його забрали до армії совіти, але за німців був в дома і мама знову подала на аліменти, бо я захворіла. Боліла нога. Треба було гроші на лікування. Мама цілу зиму возила з Черче боровину – лікувальну глину. Прикладали до ноги, думала, що поможе, але було ще гірше. Я не могла ходити. В те літо я вже не могла пасти корову. Пас нашу корову Адашко з города, від нас третя хата, син Закутинського Гринька.
На поліклініці сказали – везіть до Станіслава (Івано-Франківськ), або до Львова. До Станіслава не було чим їхати, бо через річку Дністер не було мостів. Їздили на попутніх грузових машинах по воді. Коли мені стало трохи легше, ми поїхали до Львова поїздом. До Помонят до поїзда віз вуйко Іван. За те мама дала верето. В Львові Стрийна, Стрийова жінка, завела до тої лікарні куди нас направили з поліклініки. Сказали мамі заплатити за бинт, гіпс. Мама не мала грошей. І тоді Стрийна завела нас до тої лікарні, де вона працювала сестрою-господинею. Поговорила з лікарем і мене прийняли без грошей. Наложили гіпс.
Добре пам’ятаю, що було то восени. Діти йшли до школи, а я була в лікарні. Я мала йти в п’ятий клас. То був 1946 рік. В палаті лежало восьмеро хворих. До одної хворої прийшов чоловік і жінка щось йому говорила. Він спитав мене звідки я, де мій тато, як я пишуся (прізвище). Я відповіла. Тоді він сказав, що до Львова він їхав з моїм татом. На другий раз, як буде їхати, то приїдуть разом до мене. Той чоловік приїжджав і вдруге, і втретє, а тата не було. Мама приїхала і мене забрала.
Зі Львова до Ходорва їхали товарняком. Далі люди йщли пішки. Ми також йшли в сторону Грушитич. Я не могла йти, бо ціла нога була у гіпсі. Мама трохи несла на плечах, але то було не зручно і мені, і мамі. На щастя над’їхала якась фура і завезла до села Грушитичі. Ми пішли до якоїсь родини. Мама хотіла там мене лишити і піти до Фраги, щоб вуйко Грудзінський по мене приїхав, але я не хотіла там залишитись. Ми пішли в поле, там працювали німці. І я там залишилась. Мама пішла до Фраги, вуйко приїхав і мене завіз додому.
До зими я ходила в гіпсі. Нога пухла, мама сварила, щоб менше ходила. Розломився гіпс в стегні, зробилася рана на животі. Серед зими мама сама зняла гіпс. Треба було знову їхати до Львова. Але не було чим добратися до поїзда. Треба було чекати до літа.
Нога ніби перестала боліти. Я навіть пішла знову до четвертого класу, щоб не забути, те що знала. Але через кілька днів відмовилася ходити, бо було слизько і я боялась впасти. На цьому моя школа закінчилася.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Катівня у Стрийовій хаті ✑27✑

На початку весни, десь у квітні, мама пішла на поле на Мнєрку. Взяла з дому лопату, щоб відвести воду з поля. Бо поле було під горою і снігова вода застоювалась на городі. По дорозі до мами долучилась Настя Круцьова і казала, що їде до млина на Виспу. Вийшли за село, а на зустріч йшли два совіти. Дуже спішили. Один витягнув з кишені хустинку і витер обличчя. Вони пішли в село. Настя пішла до млина, а мама залишилася копати росточок, щоб зійшла вода. Хустину совіт помилково опустив на землю, а може не помилково, а Настя підняла. На полі мама почула постріли в стороні села край лісу. Мама лишила роботу і прийшла додому, щоб взнати, що сталося.
Гінці прийшли з Виспи до штабу, що був в Прикопихи. В селі стояв гарнізон солдат. І всі солдати, що були в селі пішли до рогачки при лісі. Совіти точно знали, де ховаються партизани. Обступили, і можна тільки собі уявити, що там було. Троє хлопців підірвалися, а решта вийшли із тої криївки. Леськів Володимир (син Прокопишин, де був штаб совітів) Закутинський Андрій, Закутинський Йосип, Сімка Йосип, Білас Зеновій. Сімку Йосипа поранили в руку. Убитих привезли коло сільради і положили на дорогу. І так вони лежали два дні. Приводили маму Гірняка Йосипа, щоб сказала де її син. Мама плакала, стояла скам’яніла. Потім її і дочку Стефу вивезли до Сибіру. Войтовича Івана і його родину також вивезли ще в 1941 році. Вони так і не повернулись. Тільки брат повернувся, тут і помер.

На дворі, коло церкви
близенько сільради
три повстанці розстріляні
лежали, від зради

Кров горіла на їх грудях
землею лилася
матір під дулом питали:
“Тут твій син!? Признайся!”

Скам’яніла, в ногах синах
старенькая мати:
“Тут немає мого сина”
змогла так сказати

Надворі весна буяла
ліс вкривався бруньками,
там де були вбиті хлопці,
кров стекла до ями

На тім місці зараз стоїть
Хрест в корі берези
Щоб більше не панували
Червоні загрози

Щоби наша буйна молодь
трошки задумалась,
що держава наша вільна
в крові будувалась.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Дід і баба ✑26✑

Час ішов. Там далеко війна вже закінчилась. Хто живий залишився – поверталися додому. А в нас проливалася кров. Людей арештовували і кидали до пивниці (погріб). В Прикопишинім дворі був довгий будинок, там замикали людей. Стояла ще зима. Коло будинку вартували вдень і вночі воєнні. Через них подавали людям їжу і одяг. Вуйка Петра заарештували. Били щоб сказав, де бандери. Попробивали обидві руки, як Ісусові Христові, згодом випустили, бо нічого не сказав. А руки ще довго боліли.

Наша хата від Стрия була перегороджена тоненькою стіною,тому, все що там робилося, до нас було чути. Не раз  вчили малу Пазю молитви, то ми чули. І коли приводили людей на слідство, ми чули, хто і що казав. Совіти зробили собі катівню в Стрийовій хаті. Арештованих людей водили від Прикопихи  до Стрийової хати   городами, били. Вночі мене будив людський крик.

Одного разу злапали Дмитра Готрешеного. Жінка прийшла до нас і просила, щоб ми її покликали, коли Дмитра приведуть на слідство, щоб вона послухала, що він буде говорити. Щоб вона знала, що казати, як її спитають. Ми її покликали. Але вона як почула, як його там б’ють, то побігла до Стрия. Там  кричала, била кулаками в двері хоч її не впускав солдат, який стояв у дворі. Тай і їй ще дісталося. А вуйко Іван втік з дому. Не було його тиждень. Потім не ховався, відпустив довгу бороду, вуса, ще вдав, що глухий.

Сімку Йосипа  били, Гірняк Степанію , Герасима Йосипа, Закутинського Йосипа, Біласа Зенка і багато інших з чужих сіл.

Мама мене водила ночувати до Гришка. Я  дістала нервову хворобу і нога знову мене заболіла.
Повезла мама мене на село Мелну. Там був лікар. Він сказав лікуйте спочатку нерви, а потім ногу.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Дитячий біль ✑25✑
Межи Різдвяними святами Новий рік – Василя. Діда приходили вітати на Василя господарі,- “в’язати”! Дід пригощав тютюном, брав в брата Семена на Трафіці чвертку горілки. Баба варила гарбату з цвіту липового, давала житнього хліба, який був печений на дні печі в черені. А того дня я йшла до школи. Книжки мої були в тій кімнаті де ночував дід, а я, як завжди, спала з мамою у нашій маленькій пекарнені. Пішла до хати і подумала, може дід дасть мені яблуко до школи. Дід сидів на постелі, ноги були на стільчику, а сам обперся на скриню головою і руками. Спав. У нього в кімнаті було так:по під стіною до полудня стояла широка лавка, коло дверей – буфет, а потім та лавка аж до стіни. Зі сходу стояв стіл, попри стіл – велика скриня цьотки Мариськи. На північ – постіль дідова, а поряд – маленька мамина скриня. Ось і всі меблі. На захід була піч, яка обігрівала кімнату. Кімната була маленька. На землі ще лежала солома від Різдвяних свят, її вносили на Свят Вечір і стелили на долівку, а на – стіл сіно. В куток ставили сніп вівса. Приходили на Новий Рік вінчувати, a той сніп молотили, зерно збирали і посівали в домах. Дід спить, подумала, взяла свою торбинку з книжками і пішла до школи. На перерві я побігла додому, щоб поїсти. В дома застала всю родину, і зразу до мене всі кинулися. Розпитували, що робив дід, коли я ранком заходила до нього. Виявилось, що я першою до нього заходила. Я сказала, що дід сидів і спав, а виявилось, що дід так несподівано помер. Для мене особисто, то була велика втрата. Мене часто кривдив Мілько, цьотки Каськи син, він був найстарший. Дід за мене заступався, а тепер я розуміла, що стала беззахисною.
А в серпні того ж таки року не стало баби. Вона злягла на декілька днів і вже не вставала. Мама плакала і була весь час коло неї. Баба мамі сказала – «прости мені все, що я зробила тобі, я слухала Мариську. Я не знала коло кого буду вмирати».Баба померла.
Я захворіла,коли мама почала будувати хату. Весь тягар ліг на мамині плечі – тяжка праця, гриза за мене, безгрошів’я. Я не знаю, як вона бідна жила. Не було в неї ні поради, ні розради, а вона була ще такою молодою і такою змученою.

Мамо, мамо де ви силу брали
У такі страшні роки.
Ви не мали вільної хвилини,
Ні порад, ні сильної руки.
Все терпіли- нужду, голод, тягар
І залишалися чужою в рідній хаті.
А смерть рідних – ще тяжчий удар.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Дитячий біль ✑25✑

4 коментарі

Повстанці✑24✑

Ще пригадую такий епізод. Була на дворі тепла погожа днина. Я, як завжди, була з дідом. Дід шив з липової кори коробку, а я коло нього була під дахом, що мав вихід на пастівник. Раптом прибіг з пастівника Ладик ,вуйка Петра, озброєний крісом – “дайте скоро їсти!”, слава Богу, що тоді дід мене послав, а сам не пішов. Ми обоє пішли до комори, я дала йому хліба і молока. Ладик сів їсти, а я стояла коло нього. Загавкав наш пес: «Іди подивися хто там є» – сказав Ладик. Я вийшла і подивитись. Коло діда стояло двоє більшовиків (совітів). Я скоро повернулась до комори: “Ладик, Совіти!” Ладик положив недоїдений хліб, молоко в горнятку, взяв кріс в руки і тихо вийшов, пішов в городи. Щастя велике, що так тоді обійшлося. Дід потім говорив, уже онуки мої йдуть на ризик, хочуть вільної України. Я ще так хотів би дожити до того часу, коли Україна буде вільною. Адже йому було більше вісімдесяти років.
Як би ви могли встати діду – є вільна Україна, але східний сусід і далі хоче правити, нами як колись. Але ми не хочемо, щоб наші онуки вмирали так, як ваші, діду. Бо ваші онуки пішли на смерть. Зараз ми маємо багато чого, і хліба доволі, і одягу, і поля. Тільки працювати на ньому нема кому. Діти вчаться. Будинки будуються. Встаньте діду! Ви були мені з мамою найріднішими людьми. Хоч не тулили до себе, не обнімали, але від вас йшло тепло, рідне тепло. Нехай буде пухом Вам земля і Бог нехай опікується Вашою душею. Спіть вічним сном, мій єдиний добрий діду.
Не було кому заступитись за мене, коли кривдили. Пам’ятаю, не знаю чого, мене Мілько попік кропивою по животі. Я так кричала, що було чути хтозна де. Мама була в Стрілищах, ходила туди на базар, до аптеки і там ми мали родину. В той час мама поверталась додому, була недалеко від села і почула мій крик. Бігом бігла додому. Я була обпечена і пролежала після тогохворою два дні.
А другий раз посадив мене Мілько на гніздо з осами. Вони полізли попід сорочкою і всю мене покусали. Я також дуже кричала. Мама прибігла з поля, не вияснила в чому річ і ще мене почала бити, бо через мене покинула в чужих людей роботу. Але як підняла сукенку, то побачила, що мене покусали оси і жахнулася: «Боже, за що? Чому ви такі жорстокі?! За які гріхи має терпіти моя дитина?” Мама плакала, а мене змастила горілкою, її дала Прикопишина Паська (стара Прикопиха була мудрою жінкою). Так я росла, не мала мама зі мною спокою.
За що, за що не мали ми спокою,
Я з вами мамо, а ви зо мною.
Чому в нас доля була така
Жорстока, підла і гірка.
Я виросла, вже діти й внуки в мене є
але дитячий біль і досі в думках моїх живе

Анна Бойко с.Яглуш Івано-франківська обл.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Повстанці ✑24✑

Прокоментуй!

початок:Поле (продовження)✑23✑

Хоч був воєнний час, мама відчувала себе в рідному домі чужою і по трошки готувалась до будови хати. Найближче поле було Мнєрка, але вже на краю села. Не дуже було зручно, але що було робити. Ми мусили колись піти з дідового дому. Мамі кожен раз про це нагадували і мама розуміла. Прокопишена  Паська продала мамі пару кусків дерева, що лишилось від її хати. Те дерево так і лежало коло її двору недалеко сільради. Решту  – возили з лісу. Вуйко Петро пообіцяв  мамі побудувати хату. Він трохи на тому розумівся, бо і собі збудував хату. Але ще треба було почекати поки зміняться часи. Деякі хлопи поголосилися (здались), в них були різні версії. Хто з Німеччини прийшов, хто у Львові лікувався. Переважно старші чоловіки, їх в армію не брали, тай молодих не брали, бо з наших околиць були ненадійні люди. В армії всі до одного бандери, а з бандерів який толк? Одним словом – або в тюрму, або до Сибіру. Облави не припинялись і після облави були нові жертви. То в лісі, то в криївках  вбивали. Убили Гірнякового Олексу, який щойно оженився, а також Совяка Василя. Лишились без батька  двоє дітей – Марійка і Осипко. Потім Олексового брата Йосипа Сапатових, Сімку Володимира, Закутинського Івана, Борачка Миколу, Войтовича Василя, Берчака Миколу, Гірняка Федора, Заяця Федя, Гарасима Петра, Горіна Івана. А  скільки із других сіл в нашому  погинуло, то ночами своїх синів забирали додому родичі. А наших привозили таємно з чужих сторін. Пропали, невідомо в яких тюрмах, такі хлопці : Совяк Володимир, Вовк Семен, Роїк Володимир,  Задерецький  Володимир. Син мого вуйка помер в тяжкій гарячці, його везли партизани до лікаря в село Фрагу, але по дорозі на Виспу він помер. Вночі прийшов вуйко до мами: « ходи Пазю, бо мій Ладик помер».  Мама каже: « зачекаймо до ранку, бо небезпечно йти вночі», а вуйко: « не хочеш, то йду повішусь на цвинтарі», і мама пішла з ним в ніч на Божу волю. Владик лежав в Окуня на Виспі,  місяць світив через вікно йому в обличчя, він був дуже гарячий, мама подумала, що живий. Горло опухло, шия огрубіла – може ангіна. Але  не стало ще одного повстанця. . .

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

св.Миколай

церква с.Яглуш

Святий Миколай

По засніженій дорозі
від хати до хати
іде Святий Миколай
дітей зустрічати

Несе гарні подарунки
добрим чесним дітям
та й здоров’я він бажає
дідусям бабусям

І у школах і в садочках
всюди він буває
він за всіх знедолених
добре пам’ятає

І дарує все що має
ласощі й обнову
і питає а чи знають діти
свою рідну мову

Чи уміють молитися
чи дякують Богу
Бог дасть за це
завжди допомогу

Обіцяв Св.Микола
ще не раз прийти
і тому хто потребує
щиро помогти

То святому Миколаю
зичим довгих літ
його добре серце
знає цілий світ

А.Бойко
грудень 2011р.

…був ще один випадок і я мушу  і про нього написати. Якось я була в магазині і молоді мами журилися, що купити дітям на Св.Миколая адже солодощі вже не цікаво. І я їм розказала, який я мала подарунок і запам’ятала його на все життя.

По сусідству жив хлопець від мене на 8 років старший і часто до нас приходив. Напередодні св.Миколая він також ввечері прийшов, посидів та й пішов. Мені в той час було 8-9 років. Була війна, купити не було що і не було за що, про подарунок не було і мови. Але коли вранці я проснулася, то там де я ввечері положила свій одяг я знайшла великий пакунок, так до пів кілограма: “Мамо! Мамо! Дивіться мені Миколай приніс подарунок” А мама до мене: “Не говори дурниць, який подарунок…” не повірила мама..І я показала. Пакунок завернутий у папір. Ми з мамою були дуже здивовані, де він взявся. Коли ми розв’язали  то я подумала, що то цукерки: “Мамо, цукерки!” Але виявилося, що то варена червона фасоля…

Такий подарунок мені приніс Миколай в особі, мого сусіда Зенька. Нехай Господь візьме його душу під свою опіку. Його на світі вже нема.

А.Бойко
грудень 2010р.

читайте також:
Св.Миколай у повоєнний час
Різдво в 1947 році
Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Tags: , , , , ,

с.Яглуш
Наше село маленьке, серед лісів і далеко від районного центру. А в ті 40-ві роки і дороги не було доброї до райцентру. При кінці року, а так було кожного року, що на свято Миколая готували в нашому селі концерт і роздавав Миколай дітям подарунки. Я ще не ходила до школи, моя мама пішки пішла до міста взяла з дому щось продати (маку, сушку, грибів) і щось купити. Вийшла мама з дому ще було темно, а прийшла з міста вже темніло змучена і голодна. З кишені маминої куртки, до якої я полізла, я витягла пачку кольорових олівців. Скільки було радості! Мама мені купила, але забула дати! Коли мама зайшла до хати, я радо показала олівці:”Ви мені, мамо, забули дати олівці, що купила … ” Але мама забрала від мене і сказала: “То не твої, ти ще не ходиш до школи. То мама  Марійчина сказала купити і я купила, зараз віднесу.” “Ну чому Ви мені не купили? Я буду ходити до школи..” “Я не мала грошей” – сказала мама.

Наступило свято св.Миколая, у вечері пішли, як усі, з мамою до читальні. Спочатку виступали діти, школярі читала вірші і співали. Потім Миколай почав роздавати подарунки. Я переживала, щоб мене не забув, і не забув і мені дав подарунок – яблука, горіхи і пару цукерок, а також олівці кольорові, ті самі що мама купила в місті, було розчарування, бо я засунула в коробку кусок паперу і він там був.   Поки я розглядала подарунок, в залі погасили світло, люди заметушилися, тривожно і шепотом заговорили, спочатку молодь, а потім і діти з батьками в темряві вийшли на двір. Над лісом гуділи літаки, стояла заграва і падали парашути чути було постріли. Люди розходились в тривозі. Був воєнний час.

грудень 2010р.
А.Бойко
с.Яглуш, Ів-Франк.обл

читайте також: Різдво в 1947 році

Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Tags: , , , , ,

« Older entries