хвора нога

You are currently browsing articles tagged хвора нога.

Хвора нога ✑29✑
Я багато читала вдома, що мала робити? Мама мала 3 курки, то моя робота була їх погодувати. Ще малою я навчилась готувати їсти. Як мама приходила з роботи ввечері, то вечеря вже була готова.

Пам’ятаю, як я перший раз готувала мамі їсти. Мама поїхала в ліс по дрова, а було то зимою. Її довго не було. Вже вечоріло. Я запалила на припічку і поставила на триніжках варити бульбу. Трохи обчистила, а решту в мундирах. Щоб було більше – мамі, мені і тому фурманові, що був ще підліток, Закутинський Владик. Я не могла дотягнутися до припічка, тому вилізла і сіла поряд з вогнем. В мене були довгі коси. Не хотіло добре горіти. Мама вже в той час привезла дрова і скидали на подвір’ї. Але одну деревину не могли скинути, бо була дуже тяжка. А Владик не міг її допомогти, бо в нього на руці був нарив. І мама прийшла до хати попросити вуйка  Івана, щоб поміг зняти з воза ту деревину:
– Подивись, що твій бахур виробляє!
Мама заглянула до пекарні і скрикнула. Я сиділа на припічку і піддувала вогонь, щоб горіло. Мама закричала:
– Що ти робиш?!
Зняла мене з ппипічка, надавала по задньому місці. Вогонь погасила. Мені було дуже боляче, адже я хотіла приготувати їсти, бо мама була голодна і змерзла. А мама мене не зрозуміла і я довго плакала.
Мама прийшла вже до пекарні і мене заспокоювала:
– Ти ще маленька, коси тобі погоріли б. Щоб так більше не робила…
Я пообіцяла, що більше не буду так робити. Після тих дров мама мала великий клопіт. Цьотка Мариська приревнувала вуйка Івана до мами. Баба її спам’ятовувала, а мама більше не просила  ніякої допомоги.

Після того гіпсу я ходила помаленьку. Якщо ходила багато, то вранці щось мене тягнуло в нозі. Мама вірила, що я виходжусь, так їй де хто казав: “Не переживай , Паська, Гануська виходиться…” І мама вірила. Вона не розуміла і гадки не мала,  яка то небезпечна хвороба. Треба було доброго харчування, спокою, а того не було. Мама була заклопотана іншими справами. Будувала хату. Стягувала матеріал на хату.  Було безвладдя і будівельний матеріал з лісу возили без дозволу, хто як міг.

Мамі було тяжко одній без чоловіка. Треба було найняти майстрів, знайти фурмана з кіньми, людей, щоб допомагали.  Потім возити глину, солому. Приходили люди допомагали ліпити.  Люди давали матеріал , щоб накрити хату. Займався будівництвом вуйко Петро. Хоч жінка його не відпускала сварилася , але він приходив, бо мама плакала , просила, і він не міг не послухати  маму. Через певний час хата була  збудована. Треба було ще вікна двері. Тут така історія. Треба починати з нової сторінки. Є така приказка:

Де тонко там і рветься.
В багатого і півень несеться.
Бідний води дає тремтячою  рукою,
а в багатого вино тече рікою.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Підірвана криївка ✑28✑

Мама подала знову до суду тата, щоб платив хоч трохи аліменти, бо як німці прийшли він не платив. У 1941 році хтось сказав мамі, що його забрали до армії совіти, але за німців був в дома і мама знову подала на аліменти, бо я захворіла. Боліла нога. Треба було гроші на лікування. Мама цілу зиму возила з Черче боровину – лікувальну глину. Прикладали до ноги, думала, що поможе, але було ще гірше. Я не могла ходити. В те літо я вже не могла пасти корову. Пас нашу корову Адашко з города, від нас третя хата, син Закутинського Гринька.
На поліклініці сказали – везіть до Станіслава (Івано-Франківськ), або до Львова. До Станіслава не було чим їхати, бо через річку Дністер не було мостів. Їздили на попутніх грузових машинах по воді. Коли мені стало трохи легше, ми поїхали до Львова поїздом. До Помонят до поїзда віз вуйко Іван. За те мама дала верето. В Львові Стрийна, Стрийова жінка, завела до тої лікарні куди нас направили з поліклініки. Сказали мамі заплатити за бинт, гіпс. Мама не мала грошей. І тоді Стрийна завела нас до тої лікарні, де вона працювала сестрою-господинею. Поговорила з лікарем і мене прийняли без грошей. Наложили гіпс.
Добре пам’ятаю, що було то восени. Діти йшли до школи, а я була в лікарні. Я мала йти в п’ятий клас. То був 1946 рік. В палаті лежало восьмеро хворих. До одної хворої прийшов чоловік і жінка щось йому говорила. Він спитав мене звідки я, де мій тато, як я пишуся (прізвище). Я відповіла. Тоді він сказав, що до Львова він їхав з моїм татом. На другий раз, як буде їхати, то приїдуть разом до мене. Той чоловік приїжджав і вдруге, і втретє, а тата не було. Мама приїхала і мене забрала.
Зі Львова до Ходорва їхали товарняком. Далі люди йщли пішки. Ми також йшли в сторону Грушитич. Я не могла йти, бо ціла нога була у гіпсі. Мама трохи несла на плечах, але то було не зручно і мені, і мамі. На щастя над’їхала якась фура і завезла до села Грушитичі. Ми пішли до якоїсь родини. Мама хотіла там мене лишити і піти до Фраги, щоб вуйко Грудзінський по мене приїхав, але я не хотіла там залишитись. Ми пішли в поле, там працювали німці. І я там залишилась. Мама пішла до Фраги, вуйко приїхав і мене завіз додому.
До зими я ходила в гіпсі. Нога пухла, мама сварила, щоб менше ходила. Розломився гіпс в стегні, зробилася рана на животі. Серед зими мама сама зняла гіпс. Треба було знову їхати до Львова. Але не було чим добратися до поїзда. Треба було чекати до літа.
Нога ніби перестала боліти. Я навіть пішла знову до четвертого класу, щоб не забути, те що знала. Але через кілька днів відмовилася ходити, бо було слизько і я боялась впасти. На цьому моя школа закінчилася.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,