с.Яглуш

You are currently browsing articles tagged с.Яглуш.

В листопаді 2000 року в Народному домі, або просто в клубі села Яглуш відбувся Творчий вечір Анни Бойко. Сільський хор співав пісень на бабусині вірші, дітки розказували вірші. Приїхали гості з сусідніх сіл Дички та Заланів і також співали і щось говорили. Сцену прикрасили вишитими килимами, рушниками, скатертинами, що вишила бабуся.

Творчий вечір

Творчий вечір

Із запрошених районних (м.Рогатин) журналістів приїхали лише газетярі, а телебачення –  ні, та після хорошого  відгуку свої колег примчало наступного тижденя і зняло серію із циклу програми “Світ захоплень”. Стаття з газети загубилася в часі, а відео я оцифрувала і фрагмент ви можете переглянути. На жаль я не була на творчому вечорі, бо захворіла (мені було 12 років) і залишилася з мамою в Дубні.

Tags: , , , ,

Золота Поляна

1 коментар

ЗОЛОТА ПОЛЯНА – розташована в мальовничому урочищі Золота серед лісового масиву, що знаходиться між селами Яглуш, Виспа та хутором Липівка. Займає площу біля 2 га. В 40-их рр. минулого століття в цьому урочищі стояв відділ УПА, проводився вишкіл нових прибульців до Української Повстанської Армії. Назва Золота сягає дуже давніх часів. У районі урочища збереглися могили-кургани,які є під державною охороною як пам ятки археології. Після проголошення нашої державності у літній період на Золотій Поляні проводиться вишкіл відродженого молодіжного Пласту
http://maps.google.com.ua/maps?ll=49.507105,24.499222&spn=0.005803,0.009645&t=h&z=17&lci=com.panoramio.all,com.google.webcams
Просмотреть увеличенную карту

Золота Поляна

Капличка на поляні

Капличка на поляні

У 1943-1944 роках тут проводили свої вишколи — легендарна повстанська сотня “Бурлаки”, відділ окремого призначення “Сіроманці”, а також інші відділи УПА. Поруч також знаходиться Осова Поляна, де таборувала сотня “Орли”. 16 грудня 1944 року із Золотої Поляни сотня “Сіроманців” зробила наскок на тодішній районний центр Нові Стрілища, де їй вдалося визволити 40 в’язнів, знищити архіви допитів та забрати багато зброї. У цьому бою загинув командир відділу — сотенний “Яструб”, вихідець із Полтавщини Дмитро Карпенко. Він похований на хуторі Кам’янка, недалеко від Золотої Поляни. Неодноразово на Золотій Поляні бував Головний командир УПА Роман Шухевич із особистими інспекціями стану бойових відділів УПА. На початку 90-х років на Золотій та Осовій Полянах місцевими мешканцями було відтворено таборові споруди УПА, а також збудовано меморіальні каплички і встановлено пам’ятні хрести. Відтоді тут щороку проводять свої табори молодіжні патріотичні організації.
(матеріал з тенет інтернетів)

Криївка

мостик від криївки до поляни

мостик від криївки до поляни

в криївці

в криївці

пам’ятний хрест

.

Слава Україні! Героям Слава!

Час від часу ми потрапляємо на Золоту, у пошуках грибів чи малини. Пам’ятаю єдині гуляння у 1997-му році в честь 55-тої річниці УПА. Була сцена, співали там, купа людей і пахли шашлики:-)

Фотоекскурсію провели Рома та Оксана.
2007 рік.

Tags: , , , ,

Прокопчук Іванка

Моя найкраща подруга Прокопчук Іванка знайшла в своїх записах цікавий спогад-розповідь про гостини в моєї бабусі у вересні 2002 року.

Пам’ятна подія

Мальовниче село Яглуш розкинулося між гір і лісів. На одному з пагорбів – церква, до якої веде хресна дорога, одна з не багатьох в Україні. Її видно з будь-якого куточка села.  Старшим людям вже не сила кожної неділі ходити до церкви, а молоді майже нема. Хоча хат, здається, багато, але велика кількість пустих, ще більше самотніх людей, а сімей з дітьми всього кілька, тому церква здебільшого напівпуста. Але сьогодні – виняток, бо на цю неділю припало аж  кілька свят: 90-річчя церкви, освячення хресної дороги, празник, але найголовніше свято – день народження жительки цього селища, бабусі моєї кращої подруги і просто веселої і хорошої людини – Бойко Ганни. Все своє життя прожила вона в цьому селі. В дитинстві батько покинув їхню родину, тому бабусю Ганю виховувала сама мама. Зі своїм майбутнім чоловіком Ганна познайомилась у вечірній школі. Потім було  кілька років розлуки, поки Михайло служив в армії і, нарешті, подружнє життя. Михайло теж був напівсиротою – дуже рано померла мама. Жили вбого. В маленькій кухонці-хатинці було дуже холодно, Ганна простудила ногу. Тоді ще не було ні можливості, ні часу думати про лікування, тому хвороба давала про себе знати впродовж всього життя. Працювали не покладаючи рук, тому через кілька років збудували невеличку хатинку з підручних матеріалів: глини, дерева, покрили її соломою. Це були не найкращі умови, але тоді тішилися і цим. Там народились перші діти: хлопчик Євген і дівчинка Галинка. Незабаром почали будувати нову хату, в якій живуть і до сьогодні. Там народилась третя дитина, наймолодший син – Івась.
Діти вже повиростали, мають свої сім’ї, і так сталося, що в рідному селі жити не залишились, роз’їхались по різних кутках. Але як тільки випадає можливість діти обов’язково дзвонять до батьків, приїжджають. І в цей святковий вересневий день побажання лилися зі всіх уст, але найголовніше, найщиріше  привітання висловила сама іменинниця: «В мене  є здоров’я, бо я  ще живу, є щастя, бо я бачу всіх вас, ваші щасливі обличчя біля себе. Головне для мене ваше щастя, ваше здоров’я, ваше майбутнє!»

Жовтий вогник тоненької свічки кидає тінь на лагідне обличчя бабусі, тоненькі зморшки навколо очей як промінчики сонця, вони розповідають про нелегку доля, нагадують про хвилини радості і смутку, а в очах водночас і горе, і щастя, багато сліз, але ще більше посмішок, а головне –  море любові і тепла, які здатні наповнити кожну частинку твоєї душі, охопити всю планету, все живе, увесь Всесвіт.»
Прокопчук Іванка
2002 р.

Оля, Рома, Оксана, Іванка. 2002 рік

Tags: , ,

Повстанці ✑24✑

Прокоментуй!

початок:Поле (продовження)✑23✑

Хоч був воєнний час, мама відчувала себе в рідному домі чужою і по трошки готувалась до будови хати. Найближче поле було Мнєрка, але вже на краю села. Не дуже було зручно, але що було робити. Ми мусили колись піти з дідового дому. Мамі кожен раз про це нагадували і мама розуміла. Прокопишена  Паська продала мамі пару кусків дерева, що лишилось від її хати. Те дерево так і лежало коло її двору недалеко сільради. Решту  – возили з лісу. Вуйко Петро пообіцяв  мамі побудувати хату. Він трохи на тому розумівся, бо і собі збудував хату. Але ще треба було почекати поки зміняться часи. Деякі хлопи поголосилися (здались), в них були різні версії. Хто з Німеччини прийшов, хто у Львові лікувався. Переважно старші чоловіки, їх в армію не брали, тай молодих не брали, бо з наших околиць були ненадійні люди. В армії всі до одного бандери, а з бандерів який толк? Одним словом – або в тюрму, або до Сибіру. Облави не припинялись і після облави були нові жертви. То в лісі, то в криївках  вбивали. Убили Гірнякового Олексу, який щойно оженився, а також Совяка Василя. Лишились без батька  двоє дітей – Марійка і Осипко. Потім Олексового брата Йосипа Сапатових, Сімку Володимира, Закутинського Івана, Борачка Миколу, Войтовича Василя, Берчака Миколу, Гірняка Федора, Заяця Федя, Гарасима Петра, Горіна Івана. А  скільки із других сіл в нашому  погинуло, то ночами своїх синів забирали додому родичі. А наших привозили таємно з чужих сторін. Пропали, невідомо в яких тюрмах, такі хлопці : Совяк Володимир, Вовк Семен, Роїк Володимир,  Задерецький  Володимир. Син мого вуйка помер в тяжкій гарячці, його везли партизани до лікаря в село Фрагу, але по дорозі на Виспу він помер. Вночі прийшов вуйко до мами: « ходи Пазю, бо мій Ладик помер».  Мама каже: « зачекаймо до ранку, бо небезпечно йти вночі», а вуйко: « не хочеш, то йду повішусь на цвинтарі», і мама пішла з ним в ніч на Божу волю. Владик лежав в Окуня на Виспі,  місяць світив через вікно йому в обличчя, він був дуже гарячий, мама подумала, що живий. Горло опухло, шия огрубіла – може ангіна. Але  не стало ще одного повстанця. . .

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

с.Яглуш
Наше село маленьке, серед лісів і далеко від районного центру. А в ті 40-ві роки і дороги не було доброї до райцентру. При кінці року, а так було кожного року, що на свято Миколая готували в нашому селі концерт і роздавав Миколай дітям подарунки. Я ще не ходила до школи, моя мама пішки пішла до міста взяла з дому щось продати (маку, сушку, грибів) і щось купити. Вийшла мама з дому ще було темно, а прийшла з міста вже темніло змучена і голодна. З кишені маминої куртки, до якої я полізла, я витягла пачку кольорових олівців. Скільки було радості! Мама мені купила, але забула дати! Коли мама зайшла до хати, я радо показала олівці:”Ви мені, мамо, забули дати олівці, що купила … ” Але мама забрала від мене і сказала: “То не твої, ти ще не ходиш до школи. То мама  Марійчина сказала купити і я купила, зараз віднесу.” “Ну чому Ви мені не купили? Я буду ходити до школи..” “Я не мала грошей” – сказала мама.

Наступило свято св.Миколая, у вечері пішли, як усі, з мамою до читальні. Спочатку виступали діти, школярі читала вірші і співали. Потім Миколай почав роздавати подарунки. Я переживала, щоб мене не забув, і не забув і мені дав подарунок – яблука, горіхи і пару цукерок, а також олівці кольорові, ті самі що мама купила в місті, було розчарування, бо я засунула в коробку кусок паперу і він там був.   Поки я розглядала подарунок, в залі погасили світло, люди заметушилися, тривожно і шепотом заговорили, спочатку молодь, а потім і діти з батьками в темряві вийшли на двір. Над лісом гуділи літаки, стояла заграва і падали парашути чути було постріли. Люди розходились в тривозі. Був воєнний час.

грудень 2010р.
А.Бойко
с.Яглуш, Ів-Франк.обл

читайте також: Різдво в 1947 році

Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Tags: , , , , ,

с.Яглуш

Зима накрила білим снігом і церкву, і поля.

Рання весна. Просинається село.

Літо на пагорбах й в лісах.

Село поринуло у вечір.

Tags: