СТАРІ ФОТО

You are currently browsing articles tagged СТАРІ ФОТО.

Прийшов приказ вийти всім із села ✑12✑

Задерецька Пелагія, мама Бойко Анни

До того, як москалі знову повернулися до нас, люди готувалися, як могли. Було таке гасло – не йти в їхню армію, довго вони в нас не будуть. Вибрали так званих десятників. Мама також стала десятником. Повинна була знати все про 10 господарств: де господар, де сини, якщо там були, що робив до війни, як поводилися за німців. То була робота небезпечна. Але, що було робити. Наказ наших підпільників є наказ. І так мама стала десятником.

А коли повернулися з лісу село було битком набито совітами, воєнними і чужими людьми. Найбільше людей було з Підкаменя. Там проходила кам’яна центральна дорога на Львів, йшла артилерія, танки і там дуже бомбили, а люди втікали хто куди. В нашім саду було повно чужої худоби, яка ревла, бо не було що дати їсти. Баба наша варила, що могла, і давала людям. Яблука ще недостиглі, і ті потрапляли під зуби. В хаті були апарати проводи і коло них чергували телефоністи, щось наказували. Із Підбірської гори летіли до нас снаряди. Там обкопалися німці. Найгірше було в ночі. Ніхто не спав. Ми ховалися в пивниці, але нам воєнні казали, щоб ми не скупчувалися до купи, бо пивниця може завалитися і від гуркоту. Ми з мамою пішли до хати. Коло телефону офіцери співали – «могила травою поростет». Привезли кухню на наше подвіря і поставили під дахом. Варили каші і давали людям, головне – дітям. Я порізала пальця і плакала. Воєнний каже – «тише, тише я дам тебе сухарей». В саду в Гершка сушили хліб на палатках чорний- пречорний. Над ним роїлися мухи. І той солдат приніс мені кусок хліба. На смак був чи то гіркий, чи солоний не пам’ятаю, але дуже не добрий, ще й до того твердий і я не могла їсти. З городів вибирали огірки, капусту, картоплю. Між людьми появилися підозрілі особи і їх затримали офіцери.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Старі весільні фото

7 коментарів

Цю колекцію старих весільних фото зібрала моя бабуся на моє прохання. Фото я відсканувала та віддали їх госполарям. Фотографії кін. 19 ст. – 20 ст.

010008005007003001002009004006

Tags: , , ,

Трафікант ✑6.2✑

Другою дитиною  в діда була дочка Катерина, мала дитину із поляком і його родичі не схотіли, бо була бідна та ще українка і дитина (Маринка) росла  з нами, а цьоці так ми називали  стара цьотка баба з дідом відрізали кусок городу і вона поставила маленьку хату, в той час вона вийшла замуж. Її чоловік був приїжджий, випалював в нас в селі людям цеглу. Скоро в них народилося двоє дітей – син Мілько (1931р.) і дочка Стефка (1934), але він того 1934р. помер від сухотів. Через  пару років цьотка Каська знову вийшла заміж і народила ще одну дочку. Назвали  Зоська, так як чоловік був поляк, але дуже бідний нічого не мав – жили бідно. Як прийшли німці взяли  його на роботу до Німеччини і більше він не повернувся. Перший чоловік цьотки Каськи писався Борецький,а другий Орчинський Юліан. А перша дочка Маринка носила прізвище  дідове – Задерецька.

Син Петро був жонатий в селі до великої бідної родини і дуже старої хати. В його дружини Маринки були малолітні три брати – Йосиф, Дмитро, Василь,  і він своїми силами поставив хату, самотужки навчився майструвати , дещо навчив його дід, бо вдома парубком разом з дідом поставили невеличку комору, мав пасіку, посадив гарний сад, потім жили непогано.

Дочка Анна віддалась за поляка до села Підкамінь, мала одного сина Петра, чоловік її Іван був людиною дуже доброю, роботящою, він служив на замку конюхом у графа. Мама часто до них ходила зі мною, часто ночували в них. Було тяжко і він нам помагав чим міг.

Із стриєм, тобто дідовим братом, ми так його звали, стосунки не були  близькі, бо його друга дружина була людиною нещирою і ми (діти) до його двору ніколи не ходили, хоч жили, як то кажуть, плече-в–плече. Його дружина була з іншого села Фрага і із собою привела свого маленького сина, вона його кликала Івасем,хоч він звався Мартин, бо був незаконно роджений.

Колись коли стрий був ще хлопцем він сватався до неї,але її батьки його не хотіли, бо він був бідний, а потім, коли перша жінка померла і лишилося в стрия троє синів – Андрій, Йосиф та Іван, тоді вона пішла за нього, бо в неї була дитина…

Мама розказувала, що дуже любила того хлопчика і бавила його, бо стрий його не любив і бив, і хлопець тікав до нас.

В діда був ще один брат Михайло. Він жив у Львові, прислуговував священикам у церкві Святого Юра, там і жив. Був жонатий, але дітей в нього не було.

Михайло Задерецький

Була ще сестра Маланка, вона пішла на службу до людей і додому більше не повернулася, мала сина Михайла жили в сусідньому селі Підбір’я.

Баба моя, дідова дружина, була з нашого села – сирота. Батьки скоро повмирали, їх дітей сиріт лишилося четверо, виживали, як могли.

Дід був бідний і таку взяв дружину. В них народилося восьмеро дітей двоє померло, а шестеро вижило.

За Польщі дід у пана був лісником  дванадцять років  і так отримував родину. Пан давав дванадцять корців (ц) зерна, дрова мав, мав право випасати худобу в лісі, тримав пасіку.

Старший син Семен невдало женився в село Підбір’я, дітей не було і поїхав за границю. Гроші на подорож батьки позичили в церкві, а згодом  він вислав і віддали.

Семен Задерецький

Спочатку був у Франції, а потім переїхав в Агрентину, там жив до кінця. Женився, мав сина Івана, загинув син в 30 років у авіаційній катастрофі під час медового місяця  із дружиною.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , ,

50 років разом

Прокоментуй!

Бойко Анна та Михайло

* * *
Я, хочу, щоб завжди ти була молодою,
Сіяла б мені до забуття
І пахла б медом і вином,
Бо ти – любов моя.
Я хочу, щоб була ти співуча пташка,
Що ввечері в моїм саду співає,
Бо голос твій – як музика для мене.
Бо ти – любов моя.
Я хочу бути разом із тобою
Усюди і завжди – усе життя,
Бо ти(і тільки ти!) – любов моя.
Я хочу, щоб твоє серденько
Для мене билось разом із моїм,
І щоб життя пройшли ми разом –
Ти – із моїм, я – із твоїм.
Я хочу, щоб завжди ти була молодою,
Сіяла, як сяйво, як весна.
Нема на світі кращої від тебе!
Як сонце, ти для мене,
Бо ти – любов моя.
Я хочу щоби твої ніжні руки
Були такі мені, як голубині крила,
І обнімали голівоньку мою,
Бо ти мені – світ відкрила.
А.Бойко

Анна та Михайло Бойки разом вже 50 років.
Boyko001 Boyko002
ПРОВЕДИ МЕНЕ В НІЧ

Проведи мене в ніч, де сміються нелічені зорі,
Де гуляють човни у бурхливому темному морі,
Хай у ніч подивлюся, щоб снилося потім це диво,
Як русалки у танці п’ють чари кохання щасливо.
Чисті роси – в траві, а сова прокричала за північ
Чародії не сплять, тільки квіти поснули в ту ніч…
Потім виведеш знову на світло –
Сам я не зможу
В чарівному тім царстві
Доріжку знайти перехожу.
А.Бойко

Tags: , , , , ,

Перші совіти ✑1✑

Мій дід – тато мами і вуйка Петра, жив з бабою разом з нами. Фактично ми з мамою жили окремо, хоч в одній хаті. Старша сестра мамина Марія була віддана додому, а мама пішла за невістку, але скоро повернулася до батьків. І я народилася в коморі, бо батьки і сестра не раді були, що мама прийшла додому. Тато так і не прийшов по нас. Мамі не дали того що обіцяли в придане – молоду корову, дещо з одягу, поле, а дали стару корову, яка не змогла народити теля, і яку дорізали жиди, дали гроші, а вуйко Семен позичив назавжди. Крім того тато хотів їхати до Америки за гроші, які б мама отримала за своє поле, але мамі війт порадив не продавати своє поле, а нехай тато продає своє і їде, а мамі вишле документи, та й вона продасть своє і поїде за ним. В Америці була татова сестра. Через те, що мама не продала поле, був конфлікт, і мама пішла додому – її вигнали.

біля діда

біля діда

Я росла нікому не потрібна, мама не мала на мене часу – все в роботі. Мене залишала на діда. Тільки вночі і в неділю ми з мамою були разом. Часто дід ходив до лісу, ліс зараз за пастівником, і мене брав. Приносив кору з липи – шив коробки, цвіт з липи, гриби, ягоди. Одного разу взяв мене на цегельню. Було холодно і сніжно. Там була лежанка, і я грілася до вогню. А цегельня була близько церкви на долі, а церква просто нашого двору тільки на горі.
хата баби та діда
Мамина сестра Марія не любила мене, в неї не було дітей 8 років. Мама не мала права стати до кухні, бо вона гидувала, тому, що мама мала малу дитину. Мене часто називали жидив’є, бо в місті Нові Стрілиці, де мама була за невістку, було багато жидів. Мама часто плакала, а я не знала чого.
Після мого народження на зиму з комори мама зі мною пішла жити до пекарні 2 метри довжиною і 1,5 метри ширини, і там ми жили кілька років, доки не помер дід.
комірка
Десь рік ми жили разом з цьоткою і з дідом. А на Різдвяні свята чоловік цьотки Марії вуйко Іван сказав до мами: „ти вже своє з’їла!”. Мама стала як на роздоріжжі. Дід сказав – іди собі окремо і будеш мати спокій, ніхто тобі не буде вимовляти страви. Варила мама страви на припічку на триніжках. В літі було нічого, а в зимі холодно. Мама ходила на роботу по людях. За коні, що нам орали, привозили дрова, а приходила у ввечері. Дід годував мене чим міг, а я любила діда і горнулася до нього. Баба була чужою, і ніколи я не сиділа на її колінах. В селі в той час відкрили садочок, і мене взяли в садочок. І там напоїли мене молоком, якого я вдома не пила, бо не мала. І я захворіла, тому більше в садочок не пішла.
Коли в сестри Марії народилася перша дочка, тоді вона закликала мене подивитися, яка в неї дитина, я ще нічого не розуміла мені було 1,5 роки. Так мені мама розказувала, я вірю.
Часто в домі виникала сварка. Мама була гірша за невістку, баба слухала старшу доньку, бо вона мала піклуватися нею до смерті. Батьки записали їй плац, дім, город, а мама нічого не мала, хоч тут був її рідний дім і батьки. Мама ходила жалітися до бабиної сестри Ганни, Ганна бабі казала: ” Пазя (моя мама) також твоя донька, нащо кривдити її?” А баба відказала: “я слухаю Мариську, бо я біля неї умру”.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Стояв похмурий осінній день  (1939р.).  Коло  (канцелярії) сільської ради було людно і гамірно, мама взяла мене за руку і ми обоє пішли на той гамір.

Наша хата була близенько, коло сільради шостий двір, і все, що робилося в селі, то вирішували  в сільраді. Коли ми з мамою прийшли, людей було багато: говорили, кричали та навіть плакали. Я насторожилась і попросилася на руки до мами. Мамина двоюрідна  сестра Ганька схилилася на пліт, і дуже плакала, я запитала маму, чого вона плаче. Мама відповіла, що її болить живіт. Люди штовхалися, на конях їздили туди-сюди жандарми. Я заплакала і мама віднесла  мене додому.

Минув час і я зрозуміла, що то брали до польського війська чоловіків, які підлягали службі.

Цьотка Ганька плакала тому,  що її хлопця також брали до війська, а вона була вагітна. Пішли тривожні дні…

Одні люди говорили, що Польща розпалася і що скоро в нас будуть совіти. Інші говорили –  не тіштеся  краще не буде. Польська держава  нам чужа і рускі також нам не браття, також чужі, але  люди надіялися на краще. Говорили –панська земля буде наша, будуть  школи безплатні та ін. Люди  чекали.

Минув певний час. Осінь. Зима. Ішла  до кінця весна. Серед села поставили браму, обмотали сосновими гілками і  паперовими прапорцями. Чекали гостей. Коло школи, а школа була серед села, зійшлося більше як пів села людей.

Із району приїхали на фірі  озброєні військові.

Мамин брат Петро взяв з гнізда молодого крука і цей птах був улюбленцем як в його родині, так  і в нашій, бо вуйко часто приходив  до нас і на його плечі сидів цей крук. Ми дуже раділи і хотіли його погладити. Крім  мене малої в нашім домі були ще дві дівчини маминої сестри Марії – одна молодша за мене на один і пів року – Катерина, а друга  Параня – молодша на три роки.

ABoykoHistory

Анна Бойко (найменша) з мамою (по праву руку від неї)

От і ми знову прийшли з мамою на той мітинг і вуйко Петро зі своїм круком на плечі. Я не розуміла,  що там говорять, але,  як мені здалося, було дуже довго. Крук злетів із вуйкового плеча і вилетів на браму, почав дерти дзьобом прапори, паперові прикраси, а також якийсь напис… Нараз гримнув постріл і крук упав на землю, почав битися крильми, пішла кров. Я дуже налякалася пострілу, люди обернулися до крука, що упав, і з натовпу пішов тривожний звук! Я, як побачила крука і кров – закричала! Ніхто вже виступаючих не слухав, люди почали розходитися. Мама взяла на руки мене і ми пішли  додому. Такою була перша зустріч з „визволителями” і перша трагедія…

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,