совіти

You are currently browsing articles tagged совіти.

Мою маму вибрали депутатом села. Вона знову мала обов’язки – агітувати на вибори. Мама не агітувала, бо вибори проходили так, як хотіли совіти. Понаклеювали по селі різні агітаційні лозунги, роздавали книжки. Приїхали з району озброєні совіти і виганяли людей ще в ночі, щоб голосували за того, за якого вони хотіли. А по виборах все, що було понаклеювано зривали, хто міг. Гершків Зенко приніс лозунг кандидатки в депутати Туриниці. Аркуш великий з портретом і прибили під вішаком, де вішали горнята. Я прийшла до Гершка і видерла тій Туриниці очі. Ніхто не зогледів. Так було до тих пір,  поки не прийшли совіти до них на облаву і побачили. Розпитували стару бабуню, але вона не знала. Тоді вони її палицею по спині, по ногах , одним словом вибили. А я мовчала, бо то було через мене.

Вибачте мене Матусю
Я не думала, що зле роблю
Я так мстила
І простіть, що через мене
Вам прийшлося біль терпіть
Не призналась я тоді
Мама буде мене бить.

Не тільки мама була таким депутатом, були інші люди –  самі бідняки. Бо заможніші не хотіли лізти в такі справи, а пхали бідних. Ще вибрали такого депутата, як Гаран Степан, в нього було 5-ро дітей, жив в жидівській хаті, жити виїхали до війни, а хата стояла пуста. А він жив до того разом з братом в батьківській хаті. Якось він їхав до Львова з моєю мамою, начепив на груди медаль Матері-героїні, щоб не платити білет. У вагоні перевіряли, правда гроші не взяли, але добре сміялися, казали- жінка родила, а ти героїня. І зложили таку пісню в селі:

Степан Гаран депутат в радянськім союзі
голий босий без штанів
лиш в подертій блюзі


Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

Tags: ,

Позичена пшениця ✑32✑
А одного разу навесні, перед Великодними святами, вже сніг зійшов але мороз ще в ночі був, примерзло. То було з неділі на понеділок. До Гершка ввечері зійшлася молодь. Зенко вже був хлопець дорослий, десь через рік-два забрали його в армію, і Мариська підросла, десь мала 14-15 років. Хвалилась мені, що має хлопця. А тим хлопцем був Сапатий Йосип, досить гарний і кожен раз там приходив. Дружив з її братом Зенком. Того вечора хлопців в Гершка було більше. Довго там світилося. Вночі наш пес почав дуже гавкати і ми побудились. Ми з мамою дивились у вікно. На городі було якось підозріло. Нараз затріскотів автомат. Хтось закричав і зробився на городі шум. В дворі наші загриміли.  Мама відчинила двері і до хати вскочив Василь, найменший син вуйка Петра: “Йосипа вбили!” – тільки й вимовив наляканий. Мама сказала, щоб він лягав коло мене. До ранку не спали. А рано довідалися, що Йосипа поранили, а до лікарні не довезли, по дорозі помер. А було так: хлопці трохи випили, в хаті світилося. Совіти підповзли до хати і чекали, що буде дальше. Хлопці виходили з хати, а більшовики: “Стой!” А Йосип сказав: “п-р-р-р, п-р-р-р!” і совіти по ньому з автомата. То вже була остання жертва в селі.

Ти впав наче весняна квітка
Тебе порізала  ворожа куля
Кому залишилась твоя кохана
Яка чекала її подальша доля?

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , ,

Довгі коси ✑30✑
Я більше до школи не ходила, бо до п’ятого класу треба було ходити до села Дички, за два кілометри від дому. Для мене то було дуже тяжко.
Мама знову пішла до вуйка Сенька, щоб віддав гроші:
«Сеньку, віддай гроші, бо мені дуже біда, Гануську треба лікувати, до хати треба доложити. Мариська мені нагадує, коли звернуся до них.» А вуйко до мами каже: «я в тебе грошей не брав! Дай мені спокій!». «чому не брав, адже я маю свідків. Був присутній з Вертибця Йосип – був війтом» А вуйко до мами: «якщо я брав гроші, то я віддав» «То дай мені свідка, що ти мені віддав гроші»
Але все було марно, гроші пропали. Мама хотіла його телицю зайняти з дороги додому. Він довідався – телицю продав.

Ось така була родина.
Не зважали, що хвора дитина.
Що так гірко мама бідує,
Родина безгрішно грабує.

Мама була у відчаї. Нарешті суд присудив, щоб тато сплатив аліменти за всі роки, що він не платив. На той час він був жонатий другий раз. Як почув, що треба платити такі гроші – виїхав на Полтавщину до другої жінки, а мамі присудили хату і все, що було в хаті. Тато, як виїхав посилив квартирантів. Мама з тими квартирантами домовилась, що вони куплять ту хату. Але тато дізнався, що продається хата, приїхав з Полтавщини і виселив тих квартирантів. Мама знову не знала, що робити. Радилась зі мною, бо я була дорослою не по роках. Я кажу мамі: «залишіть, мамо, все і не мучтесь. Всім Бог заплатить, і нам, і тим хто нас скривдив і на тому кінець.»
Потім через роки тато казав, нам люди передали, «мене Бог покарав за ту дитину. Я знаю, що я винний перед нею. Я дуже завинив.».
А в селі життя ішло. Багато мужчин поголосились, малі попідростали, але кожного разу несподівано ще наскакували на село совіти. Ночували по хатах, і в нас багато разів ночували. Приповзуть лісом край села і згори прислухаються, що де робиться. Надоїсть, спустяться і стукають у двері. Нанесуть соломи на долівку і сплять. Раз в ночі прийшли п’яні порозливали на хату воду. То в мене, то в маму хотіли стріляти. На щастя, що в селі, ще були совіти і за ними шукали. Побачили в хаті світло і прийшли. Ледве їх виволокли з хати.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Катівня у Стрийовій хаті ✑27✑

На початку весни, десь у квітні, мама пішла на поле на Мнєрку. Взяла з дому лопату, щоб відвести воду з поля. Бо поле було під горою і снігова вода застоювалась на городі. По дорозі до мами долучилась Настя Круцьова і казала, що їде до млина на Виспу. Вийшли за село, а на зустріч йшли два совіти. Дуже спішили. Один витягнув з кишені хустинку і витер обличчя. Вони пішли в село. Настя пішла до млина, а мама залишилася копати росточок, щоб зійшла вода. Хустину совіт помилково опустив на землю, а може не помилково, а Настя підняла. На полі мама почула постріли в стороні села край лісу. Мама лишила роботу і прийшла додому, щоб взнати, що сталося.
Гінці прийшли з Виспи до штабу, що був в Прикопихи. В селі стояв гарнізон солдат. І всі солдати, що були в селі пішли до рогачки при лісі. Совіти точно знали, де ховаються партизани. Обступили, і можна тільки собі уявити, що там було. Троє хлопців підірвалися, а решта вийшли із тої криївки. Леськів Володимир (син Прокопишин, де був штаб совітів) Закутинський Андрій, Закутинський Йосип, Сімка Йосип, Білас Зеновій. Сімку Йосипа поранили в руку. Убитих привезли коло сільради і положили на дорогу. І так вони лежали два дні. Приводили маму Гірняка Йосипа, щоб сказала де її син. Мама плакала, стояла скам’яніла. Потім її і дочку Стефу вивезли до Сибіру. Войтовича Івана і його родину також вивезли ще в 1941 році. Вони так і не повернулись. Тільки брат повернувся, тут і помер.

На дворі, коло церкви
близенько сільради
три повстанці розстріляні
лежали, від зради

Кров горіла на їх грудях
землею лилася
матір під дулом питали:
“Тут твій син!? Признайся!”

Скам’яніла, в ногах синах
старенькая мати:
“Тут немає мого сина”
змогла так сказати

Надворі весна буяла
ліс вкривався бруньками,
там де були вбиті хлопці,
кров стекла до ями

На тім місці зараз стоїть
Хрест в корі берези
Щоб більше не панували
Червоні загрози

Щоби наша буйна молодь
трошки задумалась,
що держава наша вільна
в крові будувалась.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Дід і баба ✑26✑

Час ішов. Там далеко війна вже закінчилась. Хто живий залишився – поверталися додому. А в нас проливалася кров. Людей арештовували і кидали до пивниці (погріб). В Прикопишинім дворі був довгий будинок, там замикали людей. Стояла ще зима. Коло будинку вартували вдень і вночі воєнні. Через них подавали людям їжу і одяг. Вуйка Петра заарештували. Били щоб сказав, де бандери. Попробивали обидві руки, як Ісусові Христові, згодом випустили, бо нічого не сказав. А руки ще довго боліли.

Наша хата від Стрия була перегороджена тоненькою стіною,тому, все що там робилося, до нас було чути. Не раз  вчили малу Пазю молитви, то ми чули. І коли приводили людей на слідство, ми чули, хто і що казав. Совіти зробили собі катівню в Стрийовій хаті. Арештованих людей водили від Прикопихи  до Стрийової хати   городами, били. Вночі мене будив людський крик.

Одного разу злапали Дмитра Готрешеного. Жінка прийшла до нас і просила, щоб ми її покликали, коли Дмитра приведуть на слідство, щоб вона послухала, що він буде говорити. Щоб вона знала, що казати, як її спитають. Ми її покликали. Але вона як почула, як його там б’ють, то побігла до Стрия. Там  кричала, била кулаками в двері хоч її не впускав солдат, який стояв у дворі. Тай і їй ще дісталося. А вуйко Іван втік з дому. Не було його тиждень. Потім не ховався, відпустив довгу бороду, вуса, ще вдав, що глухий.

Сімку Йосипа  били, Гірняк Степанію , Герасима Йосипа, Закутинського Йосипа, Біласа Зенка і багато інших з чужих сіл.

Мама мене водила ночувати до Гришка. Я  дістала нервову хворобу і нога знову мене заболіла.
Повезла мама мене на село Мелну. Там був лікар. Він сказав лікуйте спочатку нерви, а потім ногу.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Школа і чорний плащ ✑19✑

Люди стояли наче дерев’яні, не відчуваючи болю, тільки страх переслідував і вдень, і вночі. Не раз серед ночі до нас стукали – ми відчиняли, але не знали кому, бо і більшовики перебиралися в партизанів, а партизани на більшовиків, такі в них були плани. Якщо такі приходили вночі до хати, то треба бути дуже обережним, щоб не сказати чогось зайвого. Бо на другий день могли заарештувати арештувати, а ще гірше – вивезти в Сибір. В нас часто ночували два брати Гринчаки – Йосиф і Роман, але не разом, а по черзі. Їх переслідували за зв’язок з бандерами, їхню маму вивезли до Сибіру, старшого брата забрали німці, а вони переховавулися між людьми. Йосифа одного разу схопили, але йому якось вдалося втекти, він завжди був озброєний. Одного разу він у нас ночував, і вдень був в нас, а ввечері мав піти. Була осінь і всі з дому пішли в поле. До сільради приїхали більшовики на машині, він сказав, щоб я подивилася хто там є. Я вийшла на вулицю, а вони вже йшли до нас, були вже коло Совяка, я скоро до хати: «Йосиф совіти!».  Він виліз на вишку (горище), а драбину сказав нести на город в кукурудзу. Все робилося дуже швидко. Не знаю де я взяла силу, щоб ту драбину занести на город. А тим часом совіти були вже на подвір’ї, били пса, обкровавили його, я прийшла з городу і скам’яніла, не могла свимовити і слова, питалися де господар, я мовчала, мов оніміла. На той шум вийшла від стрия цьотка Ганька. Вона не знала, що в нас є Йосиф, тоді запитала, що їм треба. Совіти відповіли, що їм потрібен ключ від церкви, вони хочуть зробити там перевірку. “То ходіть до нас, мій тато має ключі від церкви”. І вони пішли з нашого подвір’я. Хоч вже встигли і в коморі бути, і в хатах повідчиняти двері, і до пекарні зазирнули, щастя від бога, що так сталося, а то трагедія була б неминуча. Йосиф пізнав голос одного із совітів, що катував його коли він був арештований.  «Я вдруге не дався б їм в руки, але я не знав, де знаходиться мала, а то пустив би гранату межи них» – так сказав ввечері до мами, як зліз з вишки. А через місяць так і зробив. Знову була облава в селі. Він йшов потоком від одного господаря, думав напевно до лісу дійти,  але його більшовики помітили і стріляли по ньому. Він дійшов до Лаби (до спокоса) заліз на оборіг, совіти його обскочили, він підірвався гранатою, чи кого вбив, чи поранив невідомо, але взяли в селі коней і забрали його тіло, накрили палаткою і вивезли, а куди – невідомо.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Комірка ✑2✑

Мама часто ходила до двоюрідного брата Семена Крупки, і брала, як завжди, мене. На  той час у селі  Семен був освіченою людиною, мав 7 класів гімназії. Працював писарем у сусідньому селі Підкамені. Там був весь уряд і постерунок (міліція) і наше село належало до того уряду. Там була і пошта.

Вуйко знав усі політичні новини, до нього сходились сусіди, війт села, шановані господарі. І ми з мамою приходили особливо в неділю. Мені як завжди наливали в миску меду з водою, давали хліба. Я хліб вмочувала в мед і слухала їхню політику, хоч нічого не розуміла. А як ішли додому, я питала в мами: „А страшні совіти?”; Мама не знала, що сказати.

Вуйко Семен був на польській війні і йому відірвало ногу до коліна – мав протез і брав пенсію. Він ніколи не був жонатий, хоч мав сина від однієї дівчини, а дочку від другої і годував їх. Поставив  велику хату з цегли , жив разом з жонатим братом Федьком та його дітьми. Потім прийняв дівчину Розалію, з якою мав дочку – Катерину. На ту хату в мами моєї взяв гроші, мама мала на корову і так не віддав – пропали! Мама плакала, просила – не допомогло!

Про це потім …

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Перші совіти ✑1✑

Мій дід – тато мами і вуйка Петра, жив з бабою разом з нами. Фактично ми з мамою жили окремо, хоч в одній хаті. Старша сестра мамина Марія була віддана додому, а мама пішла за невістку, але скоро повернулася до батьків. І я народилася в коморі, бо батьки і сестра не раді були, що мама прийшла додому. Тато так і не прийшов по нас. Мамі не дали того що обіцяли в придане – молоду корову, дещо з одягу, поле, а дали стару корову, яка не змогла народити теля, і яку дорізали жиди, дали гроші, а вуйко Семен позичив назавжди. Крім того тато хотів їхати до Америки за гроші, які б мама отримала за своє поле, але мамі війт порадив не продавати своє поле, а нехай тато продає своє і їде, а мамі вишле документи, та й вона продасть своє і поїде за ним. В Америці була татова сестра. Через те, що мама не продала поле, був конфлікт, і мама пішла додому – її вигнали.

біля діда

біля діда

Я росла нікому не потрібна, мама не мала на мене часу – все в роботі. Мене залишала на діда. Тільки вночі і в неділю ми з мамою були разом. Часто дід ходив до лісу, ліс зараз за пастівником, і мене брав. Приносив кору з липи – шив коробки, цвіт з липи, гриби, ягоди. Одного разу взяв мене на цегельню. Було холодно і сніжно. Там була лежанка, і я грілася до вогню. А цегельня була близько церкви на долі, а церква просто нашого двору тільки на горі.
хата баби та діда
Мамина сестра Марія не любила мене, в неї не було дітей 8 років. Мама не мала права стати до кухні, бо вона гидувала, тому, що мама мала малу дитину. Мене часто називали жидив’є, бо в місті Нові Стрілиці, де мама була за невістку, було багато жидів. Мама часто плакала, а я не знала чого.
Після мого народження на зиму з комори мама зі мною пішла жити до пекарні 2 метри довжиною і 1,5 метри ширини, і там ми жили кілька років, доки не помер дід.
комірка
Десь рік ми жили разом з цьоткою і з дідом. А на Різдвяні свята чоловік цьотки Марії вуйко Іван сказав до мами: „ти вже своє з’їла!”. Мама стала як на роздоріжжі. Дід сказав – іди собі окремо і будеш мати спокій, ніхто тобі не буде вимовляти страви. Варила мама страви на припічку на триніжках. В літі було нічого, а в зимі холодно. Мама ходила на роботу по людях. За коні, що нам орали, привозили дрова, а приходила у ввечері. Дід годував мене чим міг, а я любила діда і горнулася до нього. Баба була чужою, і ніколи я не сиділа на її колінах. В селі в той час відкрили садочок, і мене взяли в садочок. І там напоїли мене молоком, якого я вдома не пила, бо не мала. І я захворіла, тому більше в садочок не пішла.
Коли в сестри Марії народилася перша дочка, тоді вона закликала мене подивитися, яка в неї дитина, я ще нічого не розуміла мені було 1,5 роки. Так мені мама розказувала, я вірю.
Часто в домі виникала сварка. Мама була гірша за невістку, баба слухала старшу доньку, бо вона мала піклуватися нею до смерті. Батьки записали їй плац, дім, город, а мама нічого не мала, хоч тут був її рідний дім і батьки. Мама ходила жалітися до бабиної сестри Ганни, Ганна бабі казала: ” Пазя (моя мама) також твоя донька, нащо кривдити її?” А баба відказала: “я слухаю Мариську, бо я біля неї умру”.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Стояв похмурий осінній день  (1939р.).  Коло  (канцелярії) сільської ради було людно і гамірно, мама взяла мене за руку і ми обоє пішли на той гамір.

Наша хата була близенько, коло сільради шостий двір, і все, що робилося в селі, то вирішували  в сільраді. Коли ми з мамою прийшли, людей було багато: говорили, кричали та навіть плакали. Я насторожилась і попросилася на руки до мами. Мамина двоюрідна  сестра Ганька схилилася на пліт, і дуже плакала, я запитала маму, чого вона плаче. Мама відповіла, що її болить живіт. Люди штовхалися, на конях їздили туди-сюди жандарми. Я заплакала і мама віднесла  мене додому.

Минув час і я зрозуміла, що то брали до польського війська чоловіків, які підлягали службі.

Цьотка Ганька плакала тому,  що її хлопця також брали до війська, а вона була вагітна. Пішли тривожні дні…

Одні люди говорили, що Польща розпалася і що скоро в нас будуть совіти. Інші говорили –  не тіштеся  краще не буде. Польська держава  нам чужа і рускі також нам не браття, також чужі, але  люди надіялися на краще. Говорили –панська земля буде наша, будуть  школи безплатні та ін. Люди  чекали.

Минув певний час. Осінь. Зима. Ішла  до кінця весна. Серед села поставили браму, обмотали сосновими гілками і  паперовими прапорцями. Чекали гостей. Коло школи, а школа була серед села, зійшлося більше як пів села людей.

Із району приїхали на фірі  озброєні військові.

Мамин брат Петро взяв з гнізда молодого крука і цей птах був улюбленцем як в його родині, так  і в нашій, бо вуйко часто приходив  до нас і на його плечі сидів цей крук. Ми дуже раділи і хотіли його погладити. Крім  мене малої в нашім домі були ще дві дівчини маминої сестри Марії – одна молодша за мене на один і пів року – Катерина, а друга  Параня – молодша на три роки.

ABoykoHistory

Анна Бойко (найменша) з мамою (по праву руку від неї)

От і ми знову прийшли з мамою на той мітинг і вуйко Петро зі своїм круком на плечі. Я не розуміла,  що там говорять, але,  як мені здалося, було дуже довго. Крук злетів із вуйкового плеча і вилетів на браму, почав дерти дзьобом прапори, паперові прикраси, а також якийсь напис… Нараз гримнув постріл і крук упав на землю, почав битися крильми, пішла кров. Я дуже налякалася пострілу, люди обернулися до крука, що упав, і з натовпу пішов тривожний звук! Я, як побачила крука і кров – закричала! Ніхто вже виступаючих не слухав, люди почали розходитися. Мама взяла на руки мене і ми пішли  додому. Такою була перша зустріч з „визволителями” і перша трагедія…

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,