партизан

You are currently browsing articles tagged партизан.

Школа і чорний плащ ✑19✑

Люди стояли наче дерев’яні, не відчуваючи болю, тільки страх переслідував і вдень, і вночі. Не раз серед ночі до нас стукали – ми відчиняли, але не знали кому, бо і більшовики перебиралися в партизанів, а партизани на більшовиків, такі в них були плани. Якщо такі приходили вночі до хати, то треба бути дуже обережним, щоб не сказати чогось зайвого. Бо на другий день могли заарештувати арештувати, а ще гірше – вивезти в Сибір. В нас часто ночували два брати Гринчаки – Йосиф і Роман, але не разом, а по черзі. Їх переслідували за зв’язок з бандерами, їхню маму вивезли до Сибіру, старшого брата забрали німці, а вони переховавулися між людьми. Йосифа одного разу схопили, але йому якось вдалося втекти, він завжди був озброєний. Одного разу він у нас ночував, і вдень був в нас, а ввечері мав піти. Була осінь і всі з дому пішли в поле. До сільради приїхали більшовики на машині, він сказав, щоб я подивилася хто там є. Я вийшла на вулицю, а вони вже йшли до нас, були вже коло Совяка, я скоро до хати: «Йосиф совіти!».  Він виліз на вишку (горище), а драбину сказав нести на город в кукурудзу. Все робилося дуже швидко. Не знаю де я взяла силу, щоб ту драбину занести на город. А тим часом совіти були вже на подвір’ї, били пса, обкровавили його, я прийшла з городу і скам’яніла, не могла свимовити і слова, питалися де господар, я мовчала, мов оніміла. На той шум вийшла від стрия цьотка Ганька. Вона не знала, що в нас є Йосиф, тоді запитала, що їм треба. Совіти відповіли, що їм потрібен ключ від церкви, вони хочуть зробити там перевірку. “То ходіть до нас, мій тато має ключі від церкви”. І вони пішли з нашого подвір’я. Хоч вже встигли і в коморі бути, і в хатах повідчиняти двері, і до пекарні зазирнули, щастя від бога, що так сталося, а то трагедія була б неминуча. Йосиф пізнав голос одного із совітів, що катував його коли він був арештований.  «Я вдруге не дався б їм в руки, але я не знав, де знаходиться мала, а то пустив би гранату межи них» – так сказав ввечері до мами, як зліз з вишки. А через місяць так і зробив. Знову була облава в селі. Він йшов потоком від одного господаря, думав напевно до лісу дійти,  але його більшовики помітили і стріляли по ньому. Він дійшов до Лаби (до спокоса) заліз на оборіг, совіти його обскочили, він підірвався гранатою, чи кого вбив, чи поранив невідомо, але взяли в селі коней і забрали його тіло, накрили палаткою і вивезли, а куди – невідомо.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Молодь пішла в партизани ✑17✑

Одного разу в неділю було сонячно. А в обід лісом зайшли більшовики і з усіх боків обстріляли село. Одного партизана вбила, а вуйка Івана Вовка – поранили, і Сімку Йосифа,також. Ми, діти, ходили дивитися на того убитого хлопця, більшовики його не взяли,а залишили, тільки роздягнули до гола. Лежав в калісонах, босий. І люди називали більшовиків «босі».

Хлопця вбили близько нашого пастівника. Він біг до лісу. Наша корова вже стояла в іншій стайні. Ми від Шнайдера пішли тоді, коли німці вибралися. Стайня була велика і зимою було дуже холодно,так говорила мама. І мама завела корову недалеко від нас до Сімки Йосифа. Він корову прийняв. Казав що гній буде його, бо він мав багато поля і треба гноїти. Мама носила з дому корові їсти через городи. То була вже весна, але ще худоба не паслася. Коли забили того хлопця, в засідці виділи як мама несла сіно,а потім після обстрілу прийшли до нас і до мами стали приставати, що то мамин брат, бо він, цей хлопець, вибіг як раз від Сімки, але мама мала захист, вона все говорила, що її чоловік пішов на фронт, тому вона прийшла зі мною до батьків, а себе в дома почувала вільніше. Дід взяв мене до себе, він сам спав в одній з кімнат, а я в пекарні немала де писати уроки. Часом і ночувала в діда. Цьотка Мариська з мамою мирилися, їх єднало горе, яке стояли над нами. Вуйко Іван мав криївку в стайні, також ховався, як приходили більшовики «босі». Більшовики часто робили засідки, переважно на цвинтарі, перед нашим двором. Збігали пастівником і вже на подвір`ї, тільки пес подавав голос, що хтось є чужий, ми розуміли. Одного разу в ночі в двері сильно загуркали, пес несамовито гавкав. Цьотка Мириська прийшла до мами і каже «Совіти на дворі, а Іван спить в стайні!». Мама не світила, а відчинила двері в сінях, і всі воєнні пішли до хати, а сама до стайні: «Іван – совіти в хаті!», а він спав в жолубі, він скоро заліз в криївку, а мама закидала вхід гноем. Іван каже «Кидай скоріше кришку». Аж тут зайшли совіти за мамою, а мама зі страху підняла спідницю і сіла навпочіпки над входом до криївки. То була ніч і совіти нічого не побачили, подивилися і відійшли, бо маму почав зі страху боліти живіт по справжньому. Все закінчилося добре. Нанесли соломи до хати, полягали на землю спати. Так було декілька разів.
У нас була маленька подушка, а в ній був прапор синьо-жовтий, і нашито сонце з променями, одного разу, як прийшли більшовики спати, один витяг з-під моєї голови ту подушки і підложив собі. Ми з мамою переживали, а потім витягли з подушки і розпороли той прапор, бо було не безпечно далі його там тримати.

пастівник – сінокіс
стайня – хлів

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,