партизани

You are currently browsing articles tagged партизани.

Катівня у Стрийовій хаті ✑27✑

На початку весни, десь у квітні, мама пішла на поле на Мнєрку. Взяла з дому лопату, щоб відвести воду з поля. Бо поле було під горою і снігова вода застоювалась на городі. По дорозі до мами долучилась Настя Круцьова і казала, що їде до млина на Виспу. Вийшли за село, а на зустріч йшли два совіти. Дуже спішили. Один витягнув з кишені хустинку і витер обличчя. Вони пішли в село. Настя пішла до млина, а мама залишилася копати росточок, щоб зійшла вода. Хустину совіт помилково опустив на землю, а може не помилково, а Настя підняла. На полі мама почула постріли в стороні села край лісу. Мама лишила роботу і прийшла додому, щоб взнати, що сталося.
Гінці прийшли з Виспи до штабу, що був в Прикопихи. В селі стояв гарнізон солдат. І всі солдати, що були в селі пішли до рогачки при лісі. Совіти точно знали, де ховаються партизани. Обступили, і можна тільки собі уявити, що там було. Троє хлопців підірвалися, а решта вийшли із тої криївки. Леськів Володимир (син Прокопишин, де був штаб совітів) Закутинський Андрій, Закутинський Йосип, Сімка Йосип, Білас Зеновій. Сімку Йосипа поранили в руку. Убитих привезли коло сільради і положили на дорогу. І так вони лежали два дні. Приводили маму Гірняка Йосипа, щоб сказала де її син. Мама плакала, стояла скам’яніла. Потім її і дочку Стефу вивезли до Сибіру. Войтовича Івана і його родину також вивезли ще в 1941 році. Вони так і не повернулись. Тільки брат повернувся, тут і помер.

На дворі, коло церкви
близенько сільради
три повстанці розстріляні
лежали, від зради

Кров горіла на їх грудях
землею лилася
матір під дулом питали:
“Тут твій син!? Признайся!”

Скам’яніла, в ногах синах
старенькая мати:
“Тут немає мого сина”
змогла так сказати

Надворі весна буяла
ліс вкривався бруньками,
там де були вбиті хлопці,
кров стекла до ями

На тім місці зараз стоїть
Хрест в корі берези
Щоб більше не панували
Червоні загрози

Щоби наша буйна молодь
трошки задумалась,
що держава наша вільна
в крові будувалась.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Повстанці ✑24✑

Прокоментуй!

початок:Поле (продовження)✑23✑

Хоч був воєнний час, мама відчувала себе в рідному домі чужою і по трошки готувалась до будови хати. Найближче поле було Мнєрка, але вже на краю села. Не дуже було зручно, але що було робити. Ми мусили колись піти з дідового дому. Мамі кожен раз про це нагадували і мама розуміла. Прокопишена  Паська продала мамі пару кусків дерева, що лишилось від її хати. Те дерево так і лежало коло її двору недалеко сільради. Решту  – возили з лісу. Вуйко Петро пообіцяв  мамі побудувати хату. Він трохи на тому розумівся, бо і собі збудував хату. Але ще треба було почекати поки зміняться часи. Деякі хлопи поголосилися (здались), в них були різні версії. Хто з Німеччини прийшов, хто у Львові лікувався. Переважно старші чоловіки, їх в армію не брали, тай молодих не брали, бо з наших околиць були ненадійні люди. В армії всі до одного бандери, а з бандерів який толк? Одним словом – або в тюрму, або до Сибіру. Облави не припинялись і після облави були нові жертви. То в лісі, то в криївках  вбивали. Убили Гірнякового Олексу, який щойно оженився, а також Совяка Василя. Лишились без батька  двоє дітей – Марійка і Осипко. Потім Олексового брата Йосипа Сапатових, Сімку Володимира, Закутинського Івана, Борачка Миколу, Войтовича Василя, Берчака Миколу, Гірняка Федора, Заяця Федя, Гарасима Петра, Горіна Івана. А  скільки із других сіл в нашому  погинуло, то ночами своїх синів забирали додому родичі. А наших привозили таємно з чужих сторін. Пропали, невідомо в яких тюрмах, такі хлопці : Совяк Володимир, Вовк Семен, Роїк Володимир,  Задерецький  Володимир. Син мого вуйка помер в тяжкій гарячці, його везли партизани до лікаря в село Фрагу, але по дорозі на Виспу він помер. Вночі прийшов вуйко до мами: « ходи Пазю, бо мій Ладик помер».  Мама каже: « зачекаймо до ранку, бо небезпечно йти вночі», а вуйко: « не хочеш, то йду повішусь на цвинтарі», і мама пішла з ним в ніч на Божу волю. Владик лежав в Окуня на Виспі,  місяць світив через вікно йому в обличчя, він був дуже гарячий, мама подумала, що живий. Горло опухло, шия огрубіла – може ангіна. Але  не стало ще одного повстанця. . .

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Партизан на горищі ✑20✑ Часто до нас приходила ночувати Ганна Гірнякова, її маму вивезли в Сибір з меншою сестрою Стефою. По дорозі Стефа втекла, а мама лишилася на 15 років у Сибіру. Ганна принесла з дому швейну машинку, коли було спокійно в селі,вона в нас декому шила. Приносила зі собою якесь шмаття і перешивала, приходила ввечері, ночувала. Шила вдень, а ввечері знову кудись йшла. Так було довший час. Я часто сідала до машинки і пробувала шити. Була пізня осень, на полі ще були буряки, а буряки кожен господар мусів сіяти для держави. Баба ввечері наробила голубців з тертоі бульби і засунула в брайтуру пектися. Під кухнею трохи горіло щоб – до ранку вони б спектися, бо як тільки світало – йшли в поле. Самі полягали спати, але серед ночі нас збудив стук. «Хто» – спитав дід, «пустіть, але не світіть». Впустили. Їх було троє, одного вели під руки. «Дайте щось поїсти». Голубці ще не впріли, але баба витягла і дала, двоє їли, а третьому попросили дати молока, бо голубці для нього смерть. Бо він сидів в криївці цілий тиждень, то нічого не їв. Вони поїли і пішли в темну ніч, це були партизани. Наші брати, чиїсь сини скривджені на своїй землі ненависним ворогом Коли Гірнякова Марія, тобто Ганни і Стефи мама, повернулася зі Сибіру, я вже була одружена і мала дочку Галю і сина Євгена. Вона пасла корови своєї найменшої дочки Катерини. Катерина мала дочку, її також назвали Марія. Стара Гірнячка, як ми називала, була твердої волі, більшовики знайшли її три сини. Михайла арештували ще в 1940 му, а два в 1945 му, Страшого Федя вбили, а наймолодший Йосиф підірвався сам. Стара Гірнячка мені особисто розказували, коли ми пасли корови, як її везли до Сибіру. Вигрузили їх з вагонів в якісь пустелі, там не було ніяких будинків тільки стояли машини. Молодих забирали першими, садили їх у машини і десь везли, а вона лишилася в снігах із старшими людьми, потім її забрав офіцер. Її обв’язком було доглядати двоє дітей. Офіцер служив в Німеччині, додому приїжав зрідка, а його жінка працювала. Як вона розповідала, що їй дуже пощастило, адже молодих забирали на роботу в ліс заготовляти дерево, а старих ніхто не хотів і вони лишалися вмирати в степу на снігу в морозах. Баба гірнякова розказувала, коли офіцер привіз її додому, їй було лячно, адже такі воєнні стратитили три її сини, знущалися з доньок, і її, стару, завезли хто-зна куди на морози. Вона не знала, як поводитися, що говорити і як їй дальше бути,а ще не дуже розуміла їхню мову. Було дуже-дуже прикро, сумувала за домом. У тому місті Омську була церква. У неділю вона була вільна. Варила собі страву окремо, продукти їй дозволяли брати, адже вона сама купувала для родини, такий був її обов’язок. З часом повернувся додому офіцер з Німеччини і вони жили разом, привикли до неї і ставилися добре. Кожну неділю давали гроші до церкви на жертву. Господар просив, щоб вона поділилася з ними, стравою, яку варили для себе. І це сподобалося і їй довірили кухню. Минали роки, їхні діти підросли, вже не було потреби у няньці. Тоді офіцер почав писати клопотання до Москви про помилування, і з часом прийшла «вільна». Ті рускі люди, де прожила баба Гірнякова, більше 10ти років шукали людей, які їхали на Західну Україну до Львова, купили білет, дали їй гроші, простирадла, підодіяльники, одяг і якісь цінні подарунки для родини. «Мене ніколи мама так не вінувала» – так казала стара Гірнячка. Через кілька літ ті сибіряки приїхали до Трускавця на курорт, запросили листом щоб баба до них приїхала. Вони подорож повернуть і дадуть такий подарунок, що залишиться і правнукам, але зять доньки Катерини Переговський, відмовився її завести. Баба дуже шкодувала і казала: «вороги які вбили моїх дітей стануть мені такими дорогими і чуйними». Але перед тим, як зробити їй “вільно” офіцер їй сказав: “Бабушка розкажи мені як все було, так, як розказуєш на сповіді в батюшки, тоді я зможу тобі допомогти», і баба Гірнячка розказала все, що знала, і, що наболіло. А він вислухав і сказав: «Сволочі, непобоялись Бога, таких мало розстрілювати, я б сам таких уничтожив». Ось така історія, я не перебільшою, то була мама, бабуня, жінка з великої букви. Просто мужня українка, яку оцінив руский офіцер, якому вона служила стільки років, але не шкодувала, бо він до неї поставився, як до людини, яка любить свій край, свій народ, свою землю, свою націю. Нехай Господь за її муки, за біль візьме під опіку її душу. Будь проклятий той час, що так гуляв по нашім краю. Батьки ховали молодих дітей, то було пекло, коли ж було чекати раю. Земля ховала і мертвих, і живих. Вона, як матінка, страждала, а мати, зморена сльозами, дітей і вдень, й вночі додому їх чекала. Найстарша дочка Гірнячки була віддана додому і старший син жонатий в нашім селі, а було ще дві дівчини – Ганна і Стефа та брат Йосиф. Коли бабу вивозили,то з нею і Cтефку, по дорозі вона втекла, але перед тим її схопили і дуже били, відбили нирки, вона хворіла коли вийшла заміж, їй не можна було народжувати, але вона народила дві доньки, а сама померла. Історія не вигадана, імена не змінені. Осуду людей не боюсь, бо сама пережила ту частину мого життя.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Про яйця під підлогою ✑16✑

Коли відійшов фронт,  до села прибули більшовицьки-чистильники, тобто з воєнкомату і КГБ. Повинні були з’явитися усі чоловіки до 55 років і хлопці яким виповнилося 18 років – була мобілізація на фронт, щоб гнати німців. Але ніхто не прийшов. Тоді кликали десятників, розпитували, хто де подівся. Були відповіді усякі – хто поїхав з німцями на форшнам (тобто німці заставили), хто помер, хто пропав безвісти. І з тих днів почалося у нас пекло… Набігали вдень і вночі, робили засідки, ловили невинних людей, били, катували, кожний двір перевертали, копали, ламали, зимою загати знімали, збіжжя викидали на сніг, худобу випускали, одним словом не розказати. Але люди були трохи підготовленні, викопували собі в землі криївки, одні вдома, другі – в лісі. Кожна людина мала завдання. Були засекреченні пункти, де сходилися люди, обговорювали всі можливі і неможливі варіанти. Були люди, які займалися розвідкою, від села передавали, де знаходиться опер-група, тобто, де більшовики мають намір набігти, бо в Рогатині були свої люди. Але не все вдавалося. Молодь пішла в партизани. Підліткам зменшували вік, а дехто з чоловіків відпускав бороди і добавляв собі років. Були люди, які заготовляли продукти,одяг. Якшо в селі було спокійно, то варили їсти почерзі, пекли хліб. Мама також варила, хліб пекла і носила в кут до вуйка Зайця, якого потім вивезли в Сибір, дочку Катерину арештували – вона померла в таборах, а сина Федя – забили. В Сибирі ще живе їхня найменша дочка – Марія, а родичі там в Сибірі померли.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,