німці

You are currently browsing articles tagged німці.

Війна в селі ✑13✑

….два хлопці були наші. Один звернувся до мами і каже: ” Мамо, дайте їсти” а мама каже: “ходи, Йвасю, до хати”. Мама дала йому  мізерію (салат з огірків), хліба і молока. Поки він їв, мама схопила верето і каже: Йди на город, нарви капустиня, бо корови голодні. Так він і пішов у світ з тим веретом. Була ще дівчина, в нас ночувала. Як її називали – Бог знає. Мама дала їй хустку і пішла вона своєю дорогою.

Весь найкращий одяг люди закопували в землю. Мама дала до Гершка свою найкращу одежу: шалянову спідницю, вишиту блузку і кілька хусток. І Гершкові закопали разом зі своїм одягом.

Був 1944рік. Жнива. Зерно обсипалося, нікому було збирати. Йшла страшна війна. Ранених носили на носилках, возили на фірах. Забирали в людей коней. І в нашого вуйка Йвана забрали молодого лошака, а дали стару  підірвану кобилу. А в сусіда обміняли зараненого в ногу коня на молоду кобилу. А в декого  позичали на вічно, але люди не  опиралися, бо був воєнний час. В Гершка совіти знайшли кулемет старий поржавілий в шопі, коли брали сіно коням. Заарештували  Думу Василя, як господаря, але не довго тримали , бо кулемет був негодний і сказав, що то мабуть діти його притягнули. То були фронтовики і вони не мали  часу виясняти той факт. Через декілька днів потроху більшовики покинули село. Йшли на захід – гнали німців.

За нашим селом  з півдня – ліс, а навпроти гора. В сусідньому селі Підбір”я спитали воєнні одного чоловіка Мединського чи є поблизу німці, а він сказав що не видів. Коли воєнні обходили ліс з підгірської гори посилився страшний обстріл,  і тоді убили Мединського, як зрадника, за то, що не сказав,  що на тій горі є німці. Перша жертва в селі від старшого брата. Ми пізнали і відчули з того дня коли їхня нога вступила на наш край.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Наперсток ✑11✑

В селі не на жарт хвилювались і все, що робилось і говорилось, дітям передавалось. Прийшов приказ вийти всім із села. Взяли дещо. Корів, коней. Наша корова вже добре ходила, я її вже трошки пасла. Пішли в ліс, де і розмістилися. Корови поприв’язували до дерев і тривожно чекали. Вогню не можна було розпалювати. Їжа закінчилась, тільки молоко. Вночі пішов дощ. Ми промокли. Наша родина була вкупі. Маму вирішили послати додому, щоб дізналася, що там робиться і принесла щось їсти. Вдома лишилися дідо і баба. За той час прийшов приказ вийти з лісу. Я не могла корову вести, вона мене не слухала, і рідні мене лишили в лісі. Але сусід Совяк Василь взяв корову за шнурок і я пішла за ним. Мама повернулась, але був повен ліс більшовиків і її туди не пустили. Вона дуже кричала. Ми вже вийшли на поле, літаки стріляли, корова пішла в жито. Нарешті мама мене знайшла. Вдома ми застали повно більшовиків. Приходили все нові і нові, і всі заставляли доїти корову. Німці відступили.
Хоч німці і були окупантами і люди відчували утиски, зневагу, але ходили до церкви. Пам’ятаю, наш сусід Кардаш Микола не хотів йти на жнива, то його побив нагайкою німецький офіцер. А одного разу і німці були на богослужінні. Всі строєм прийшли і строєм вийшли з церкви. Фестивалі були, і в читальні ставили вистави.
В Німеччину забрали багато людей з нашого села. Мого двоюрідного брата Івана, сина вуйка Петра, найстаршого сусіда Думу Василя. Дума повернувся через кілька місяців, а Йван не повернувся. В сімдесятих роках написав, що повернеться тоді, коли на подвір”ї не буде «червоного півня». Але не дочекався до незалежної України, помер в чужім краю – у Франції. Я ще хочу сказати, що і мама була записана до Німеччини. Мама пішла до Крупки і каже: ” Семене, бійся Бога, то твоя робота. Нащо ти мене записав, де я маю подіти дитину, на кого її я лишу.”  Плакала і приговорювала. Годуєш двоє дітей від коханок і будеш ще мою третю годувати. Але вуйко заспокоїв:” Тебе не заберуть тому, що ти маєш дитину. Я вже німцям пояснив і тебе викреслили. Прийдеш до Підкаменя там тобі дадуть поміч на дитину!”.  Мама ходила, принесла якоїсь крупи, повидла і трошки цукру. Маму не забрали в Німеччину, але забрали близько 20 людей.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Як я пасла корови ✑6.1✑

До стайні, де стояла наша корова, німці завели двох коней. Коні були великі, дуже великі, коло них ходив руский полонений. Він всім тим користувався, шо і німці. Гарнізон німецький був у школі, а штаб (тобто офіцери) розмістились у першій хаті коло сільради, зразу коло Шнайдера, в Кравець Пелагії по сільському, як говорили в Прокопешеної Паськи. Хата велика – три кімнати, а родина не велика. І так ми були вже при німцях.

хата Прокопихи

Німці забрали панську землю і засіяли житом. Німці були дуже дисципліновані, але коли прийшли до хати, то були дуже завушивилі, мама парила окропом одяг.
В наших сусідів Думи Василя було двоє дітей – Зенко, хлопець старший від мене на вісім років, та дівчина Марія,кликали Мариська – на п’ять років старша. А ще був там брат їхньої мами Паськи, Олекса -нежонатий,столяр і інший брат,його вдома не було, був десь на роботі,приїжав додому рідко – Йосиф. А найстаршого, Семена, більшовики арештували в 1941 році і де поділи ніхто не знав. В них також був німець на квартирі і часто приходив до наших ,про шось говорили – я їх не розуміла,але він завжди мені приносив якісь ласощі.
В нашого стрия, дідового брата, від першої жінки було три сина,вони в той час були вже жонаті ,а от дві дочки від другої жінки були ще не віддані. Старшої дочки жениха забрали на польську войну і вона народила дівчинку Пазю про Олексу жениха не було нічого чути. А їхній тато брат мого діда був старшим братом у церкві і касиром. Його ще називали трафікантом , бо в нього була трафіка, маленька крамничка. Власниками були жиди. В нього можна було купити сіль, сірники, тютюн, нитки, всякі дрібнички.
То було за Польщі, а за німців не було нічого, а трафікантом залишився на все життя….

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,