лелеки

You are currently browsing articles tagged лелеки.

Осінні настрої

Прокоментуй!

* * *
Під яблунею – яблука червоні,
Їх прикриває жовтий лист.
Не їдуть діти позбирати
Із каменних далеких міст.
Надворі темно, небо почорніло,
Із-за гори надходить гроза.
Старенький батько дивиться в віконце,
Горохом котиться у матері сльоза.
Гуляє вітер по великім домі,
А в димарі – лиш чути стогін, плач.
З портретів усміхаються маленькі.
Від старості не відкупитесь, діти,-
Хоч бідний, а хоч багач.
Червоні яблука – ще соковиті,
Нема кому їх позбирать …
Приходить зрілість, потім старість.
А хто ж батьків доглядатиме?
Спадає лист на яблука червоні,
Щоб захистить від вітру і грози.
По вікнах котяться краплини,
Не варті материнської сльози.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

25.04.1999р

ЛЕЛЕКИ
Вже літо ховається в осінь.
Трава ще не сохне – вогка.
Кружляють над нами лелеки,
Лунає наказ ватажка:
“лелеки, лелеки, лелеки,
дорога у нас нелегка,
летіти нам дуже далеко,
тримайтесь свого ватажка”.
А голос лунає так твердо,
Що всім зрозуміти і знать,
Бо з ними летять і малеча
Криланду його приймать.
Лелеки, лелеки, лелеки,
ловлю я очима цю мить,
як білі хустини – лелеки
злітають в небесну блакить.
Лелечині крила широкі,
І легко летять без ваги.
А вітер знімає з них втому,
А сонце дає їм снаги.
Лелеки, лелеки, лелеки,
В вас крила легкі та міцні.
Не збийтесь з дороги, лелеки,
Вертайтесь до нас навесні.
Старайтесь не впасти в знемозі,
Дорога крізь гори лежить,
Спочинок зробіть в півдорозі,
То ж сили свої збережіть.
Лелеки, лелеки, лелеки,
Оце вам екзамен на міць.
Додому вертайтесь, лелеки,
До рідних насиджених місць.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

***
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

Tags: , , ,