вивезли на Сибір

You are currently browsing articles tagged вивезли на Сибір.

Партизан на горищі ✑20✑ Часто до нас приходила ночувати Ганна Гірнякова, її маму вивезли в Сибір з меншою сестрою Стефою. По дорозі Стефа втекла, а мама лишилася на 15 років у Сибіру. Ганна принесла з дому швейну машинку, коли було спокійно в селі,вона в нас декому шила. Приносила зі собою якесь шмаття і перешивала, приходила ввечері, ночувала. Шила вдень, а ввечері знову кудись йшла. Так було довший час. Я часто сідала до машинки і пробувала шити. Була пізня осень, на полі ще були буряки, а буряки кожен господар мусів сіяти для держави. Баба ввечері наробила голубців з тертоі бульби і засунула в брайтуру пектися. Під кухнею трохи горіло щоб – до ранку вони б спектися, бо як тільки світало – йшли в поле. Самі полягали спати, але серед ночі нас збудив стук. «Хто» – спитав дід, «пустіть, але не світіть». Впустили. Їх було троє, одного вели під руки. «Дайте щось поїсти». Голубці ще не впріли, але баба витягла і дала, двоє їли, а третьому попросили дати молока, бо голубці для нього смерть. Бо він сидів в криївці цілий тиждень, то нічого не їв. Вони поїли і пішли в темну ніч, це були партизани. Наші брати, чиїсь сини скривджені на своїй землі ненависним ворогом Коли Гірнякова Марія, тобто Ганни і Стефи мама, повернулася зі Сибіру, я вже була одружена і мала дочку Галю і сина Євгена. Вона пасла корови своєї найменшої дочки Катерини. Катерина мала дочку, її також назвали Марія. Стара Гірнячка, як ми називала, була твердої волі, більшовики знайшли її три сини. Михайла арештували ще в 1940 му, а два в 1945 му, Страшого Федя вбили, а наймолодший Йосиф підірвався сам. Стара Гірнячка мені особисто розказували, коли ми пасли корови, як її везли до Сибіру. Вигрузили їх з вагонів в якісь пустелі, там не було ніяких будинків тільки стояли машини. Молодих забирали першими, садили їх у машини і десь везли, а вона лишилася в снігах із старшими людьми, потім її забрав офіцер. Її обв’язком було доглядати двоє дітей. Офіцер служив в Німеччині, додому приїжав зрідка, а його жінка працювала. Як вона розповідала, що їй дуже пощастило, адже молодих забирали на роботу в ліс заготовляти дерево, а старих ніхто не хотів і вони лишалися вмирати в степу на снігу в морозах. Баба гірнякова розказувала, коли офіцер привіз її додому, їй було лячно, адже такі воєнні стратитили три її сини, знущалися з доньок, і її, стару, завезли хто-зна куди на морози. Вона не знала, як поводитися, що говорити і як їй дальше бути,а ще не дуже розуміла їхню мову. Було дуже-дуже прикро, сумувала за домом. У тому місті Омську була церква. У неділю вона була вільна. Варила собі страву окремо, продукти їй дозволяли брати, адже вона сама купувала для родини, такий був її обов’язок. З часом повернувся додому офіцер з Німеччини і вони жили разом, привикли до неї і ставилися добре. Кожну неділю давали гроші до церкви на жертву. Господар просив, щоб вона поділилася з ними, стравою, яку варили для себе. І це сподобалося і їй довірили кухню. Минали роки, їхні діти підросли, вже не було потреби у няньці. Тоді офіцер почав писати клопотання до Москви про помилування, і з часом прийшла «вільна». Ті рускі люди, де прожила баба Гірнякова, більше 10ти років шукали людей, які їхали на Західну Україну до Львова, купили білет, дали їй гроші, простирадла, підодіяльники, одяг і якісь цінні подарунки для родини. «Мене ніколи мама так не вінувала» – так казала стара Гірнячка. Через кілька літ ті сибіряки приїхали до Трускавця на курорт, запросили листом щоб баба до них приїхала. Вони подорож повернуть і дадуть такий подарунок, що залишиться і правнукам, але зять доньки Катерини Переговський, відмовився її завести. Баба дуже шкодувала і казала: «вороги які вбили моїх дітей стануть мені такими дорогими і чуйними». Але перед тим, як зробити їй “вільно” офіцер їй сказав: “Бабушка розкажи мені як все було, так, як розказуєш на сповіді в батюшки, тоді я зможу тобі допомогти», і баба Гірнячка розказала все, що знала, і, що наболіло. А він вислухав і сказав: «Сволочі, непобоялись Бога, таких мало розстрілювати, я б сам таких уничтожив». Ось така історія, я не перебільшою, то була мама, бабуня, жінка з великої букви. Просто мужня українка, яку оцінив руский офіцер, якому вона служила стільки років, але не шкодувала, бо він до неї поставився, як до людини, яка любить свій край, свій народ, свою землю, свою націю. Нехай Господь за її муки, за біль візьме під опіку її душу. Будь проклятий той час, що так гуляв по нашім краю. Батьки ховали молодих дітей, то було пекло, коли ж було чекати раю. Земля ховала і мертвих, і живих. Вона, як матінка, страждала, а мати, зморена сльозами, дітей і вдень, й вночі додому їх чекала. Найстарша дочка Гірнячки була віддана додому і старший син жонатий в нашім селі, а було ще дві дівчини – Ганна і Стефа та брат Йосиф. Коли бабу вивозили,то з нею і Cтефку, по дорозі вона втекла, але перед тим її схопили і дуже били, відбили нирки, вона хворіла коли вийшла заміж, їй не можна було народжувати, але вона народила дві доньки, а сама померла. Історія не вигадана, імена не змінені. Осуду людей не боюсь, бо сама пережила ту частину мого життя.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Про яйця під підлогою ✑16✑

Коли відійшов фронт,  до села прибули більшовицьки-чистильники, тобто з воєнкомату і КГБ. Повинні були з’явитися усі чоловіки до 55 років і хлопці яким виповнилося 18 років – була мобілізація на фронт, щоб гнати німців. Але ніхто не прийшов. Тоді кликали десятників, розпитували, хто де подівся. Були відповіді усякі – хто поїхав з німцями на форшнам (тобто німці заставили), хто помер, хто пропав безвісти. І з тих днів почалося у нас пекло… Набігали вдень і вночі, робили засідки, ловили невинних людей, били, катували, кожний двір перевертали, копали, ламали, зимою загати знімали, збіжжя викидали на сніг, худобу випускали, одним словом не розказати. Але люди були трохи підготовленні, викопували собі в землі криївки, одні вдома, другі – в лісі. Кожна людина мала завдання. Були засекреченні пункти, де сходилися люди, обговорювали всі можливі і неможливі варіанти. Були люди, які займалися розвідкою, від села передавали, де знаходиться опер-група, тобто, де більшовики мають намір набігти, бо в Рогатині були свої люди. Але не все вдавалося. Молодь пішла в партизани. Підліткам зменшували вік, а дехто з чоловіків відпускав бороди і добавляв собі років. Були люди, які заготовляли продукти,одяг. Якшо в селі було спокійно, то варили їсти почерзі, пекли хліб. Мама також варила, хліб пекла і носила в кут до вуйка Зайця, якого потім вивезли в Сибір, дочку Катерину арештували – вона померла в таборах, а сина Федя – забили. В Сибирі ще живе їхня найменша дочка – Марія, а родичі там в Сибірі померли.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Зимові пригоди ✑8✑

Їли, що було, одягали, що мали, але не дай Боже, відрізнитись, зразу ж осудять, як старий, так і малий. Ходили обірвані, брудні, голодні, але рідні свої. Чужого було видно здалека.
Якось до сусіда – Нагумцьового Івана, що жив поряд з цьоткою Каською, приїхав гість зі Львова – старий чоловік. Я зразу пішла подивитись на того пана. Старий сивий чоловік говорив не так як ми говорили в селі, а щораз – “прошу”, “дякую” і за кожним словом – “пане”, “пані”. Так в селі ми не казали. Побув зо два дні і поїхав. Потім хлопці Івана розказували про гостя, а в Івана було п’ять синів: старший – Йосип, його забрали у війну до Німеччини, другий – Владик, третій – Зенко, четвертий – Михайло, і найменший – Василь. Найбільше хвалився гостем Зенко, що гість має зуби, які відчіплюються і кожного ранку шурує білою глиною і, що на гарбату каже чай. Ми, діти, слухали ті дива і не вірили.
Але життя ішло по при всякі негаразди, діти народжувалися, ходили до школи. Люди працювали в полі. Влада наклала на людей податки – здавати примусово молоко по 250 літрів від корови, контингент – тобто зерно з поля.
Як вивезли на Сибір вуйка Заяця, то було восени, поля вже були засіяні і його поле теж було засіяне. І те поле вуйко Крупко Семен (був секретарем сільради) із Закутинським Іваном (а Іван був братом жінки Заяця, Анни, і був при владі, як землевпорядник) порадились і землю Заяця записали на маму. Мама і не знала. Прийшли жнива і мамі повідомили скільки має податку і скільки зерна має здати державі. А Заяця жінка писала мамі зі Сибіру просила,щоб мама щось вислала їсти. Бульби не сушили, а де мама мала сушити ту бульбу? Зимою в нас у відрі замерзала вода в тій пекарчині, де ми жили. Мама молола на жорнах кукурудзу на крупи, трохи квасолі, так назбирала на десять кілограмів посилку. Купила на пошті в селі Підкамені коробку, обшила веретом, бо не обшите не приймали, і так посилала. Вона писала, ми засіяли поле, «Іван тобі поверне зерном, а ти тепер нам поможи чим можеш». І мама помагала. А в жнива прийшло повідомлення, щоб мама здала контингент за їхнє поле. Мама висилала, бо то була родина і мама була чуйна до біди, а з мамою обійшлися, як завжди. Поле записали, а врожай вуйко з Кута, так їх звали по вуличному, зібрав собі. Мама кілька разів ходила до Рогатина виясняти , аж поки не дали нам спокій. Ще восени прийшло повідомлення, щоб здати 20 кілограмів м’яса або гроші, така була державна постанова.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,