більшовики

You are currently browsing articles tagged більшовики.

Молодь пішла в партизани ✑17✑

Одного разу в неділю було сонячно. А в обід лісом зайшли більшовики і з усіх боків обстріляли село. Одного партизана вбила, а вуйка Івана Вовка – поранили, і Сімку Йосифа,також. Ми, діти, ходили дивитися на того убитого хлопця, більшовики його не взяли,а залишили, тільки роздягнули до гола. Лежав в калісонах, босий. І люди називали більшовиків «босі».

Хлопця вбили близько нашого пастівника. Він біг до лісу. Наша корова вже стояла в іншій стайні. Ми від Шнайдера пішли тоді, коли німці вибралися. Стайня була велика і зимою було дуже холодно,так говорила мама. І мама завела корову недалеко від нас до Сімки Йосифа. Він корову прийняв. Казав що гній буде його, бо він мав багато поля і треба гноїти. Мама носила з дому корові їсти через городи. То була вже весна, але ще худоба не паслася. Коли забили того хлопця, в засідці виділи як мама несла сіно,а потім після обстрілу прийшли до нас і до мами стали приставати, що то мамин брат, бо він, цей хлопець, вибіг як раз від Сімки, але мама мала захист, вона все говорила, що її чоловік пішов на фронт, тому вона прийшла зі мною до батьків, а себе в дома почувала вільніше. Дід взяв мене до себе, він сам спав в одній з кімнат, а я в пекарні немала де писати уроки. Часом і ночувала в діда. Цьотка Мариська з мамою мирилися, їх єднало горе, яке стояли над нами. Вуйко Іван мав криївку в стайні, також ховався, як приходили більшовики «босі». Більшовики часто робили засідки, переважно на цвинтарі, перед нашим двором. Збігали пастівником і вже на подвір`ї, тільки пес подавав голос, що хтось є чужий, ми розуміли. Одного разу в ночі в двері сильно загуркали, пес несамовито гавкав. Цьотка Мириська прийшла до мами і каже «Совіти на дворі, а Іван спить в стайні!». Мама не світила, а відчинила двері в сінях, і всі воєнні пішли до хати, а сама до стайні: «Іван – совіти в хаті!», а він спав в жолубі, він скоро заліз в криївку, а мама закидала вхід гноем. Іван каже «Кидай скоріше кришку». Аж тут зайшли совіти за мамою, а мама зі страху підняла спідницю і сіла навпочіпки над входом до криївки. То була ніч і совіти нічого не побачили, подивилися і відійшли, бо маму почав зі страху боліти живіт по справжньому. Все закінчилося добре. Нанесли соломи до хати, полягали на землю спати. Так було декілька разів.
У нас була маленька подушка, а в ній був прапор синьо-жовтий, і нашито сонце з променями, одного разу, як прийшли більшовики спати, один витяг з-під моєї голови ту подушки і підложив собі. Ми з мамою переживали, а потім витягли з подушки і розпороли той прапор, бо було не безпечно далі його там тримати.

пастівник – сінокіс
стайня – хлів

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Про яйця під підлогою ✑16✑

Коли відійшов фронт,  до села прибули більшовицьки-чистильники, тобто з воєнкомату і КГБ. Повинні були з’явитися усі чоловіки до 55 років і хлопці яким виповнилося 18 років – була мобілізація на фронт, щоб гнати німців. Але ніхто не прийшов. Тоді кликали десятників, розпитували, хто де подівся. Були відповіді усякі – хто поїхав з німцями на форшнам (тобто німці заставили), хто помер, хто пропав безвісти. І з тих днів почалося у нас пекло… Набігали вдень і вночі, робили засідки, ловили невинних людей, били, катували, кожний двір перевертали, копали, ламали, зимою загати знімали, збіжжя викидали на сніг, худобу випускали, одним словом не розказати. Але люди були трохи підготовленні, викопували собі в землі криївки, одні вдома, другі – в лісі. Кожна людина мала завдання. Були засекреченні пункти, де сходилися люди, обговорювали всі можливі і неможливі варіанти. Були люди, які займалися розвідкою, від села передавали, де знаходиться опер-група, тобто, де більшовики мають намір набігти, бо в Рогатині були свої люди. Але не все вдавалося. Молодь пішла в партизани. Підліткам зменшували вік, а дехто з чоловіків відпускав бороди і добавляв собі років. Були люди, які заготовляли продукти,одяг. Якшо в селі було спокійно, то варили їсти почерзі, пекли хліб. Мама також варила, хліб пекла і носила в кут до вуйка Зайця, якого потім вивезли в Сибір, дочку Катерину арештували – вона померла в таборах, а сина Федя – забили. В Сибирі ще живе їхня найменша дочка – Марія, а родичі там в Сибірі померли.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Прийшов приказ вийти всім із села ✑12✑

Задерецька Пелагія, мама Бойко Анни

До того, як москалі знову повернулися до нас, люди готувалися, як могли. Було таке гасло – не йти в їхню армію, довго вони в нас не будуть. Вибрали так званих десятників. Мама також стала десятником. Повинна була знати все про 10 господарств: де господар, де сини, якщо там були, що робив до війни, як поводилися за німців. То була робота небезпечна. Але, що було робити. Наказ наших підпільників є наказ. І так мама стала десятником.

А коли повернулися з лісу село було битком набито совітами, воєнними і чужими людьми. Найбільше людей було з Підкаменя. Там проходила кам’яна центральна дорога на Львів, йшла артилерія, танки і там дуже бомбили, а люди втікали хто куди. В нашім саду було повно чужої худоби, яка ревла, бо не було що дати їсти. Баба наша варила, що могла, і давала людям. Яблука ще недостиглі, і ті потрапляли під зуби. В хаті були апарати проводи і коло них чергували телефоністи, щось наказували. Із Підбірської гори летіли до нас снаряди. Там обкопалися німці. Найгірше було в ночі. Ніхто не спав. Ми ховалися в пивниці, але нам воєнні казали, щоб ми не скупчувалися до купи, бо пивниця може завалитися і від гуркоту. Ми з мамою пішли до хати. Коло телефону офіцери співали – «могила травою поростет». Привезли кухню на наше подвіря і поставили під дахом. Варили каші і давали людям, головне – дітям. Я порізала пальця і плакала. Воєнний каже – «тише, тише я дам тебе сухарей». В саду в Гершка сушили хліб на палатках чорний- пречорний. Над ним роїлися мухи. І той солдат приніс мені кусок хліба. На смак був чи то гіркий, чи солоний не пам’ятаю, але дуже не добрий, ще й до того твердий і я не могла їсти. З городів вибирали огірки, капусту, картоплю. Між людьми появилися підозрілі особи і їх затримали офіцери.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Наперсток ✑11✑

В селі не на жарт хвилювались і все, що робилось і говорилось, дітям передавалось. Прийшов приказ вийти всім із села. Взяли дещо. Корів, коней. Наша корова вже добре ходила, я її вже трошки пасла. Пішли в ліс, де і розмістилися. Корови поприв’язували до дерев і тривожно чекали. Вогню не можна було розпалювати. Їжа закінчилась, тільки молоко. Вночі пішов дощ. Ми промокли. Наша родина була вкупі. Маму вирішили послати додому, щоб дізналася, що там робиться і принесла щось їсти. Вдома лишилися дідо і баба. За той час прийшов приказ вийти з лісу. Я не могла корову вести, вона мене не слухала, і рідні мене лишили в лісі. Але сусід Совяк Василь взяв корову за шнурок і я пішла за ним. Мама повернулась, але був повен ліс більшовиків і її туди не пустили. Вона дуже кричала. Ми вже вийшли на поле, літаки стріляли, корова пішла в жито. Нарешті мама мене знайшла. Вдома ми застали повно більшовиків. Приходили все нові і нові, і всі заставляли доїти корову. Німці відступили.
Хоч німці і були окупантами і люди відчували утиски, зневагу, але ходили до церкви. Пам’ятаю, наш сусід Кардаш Микола не хотів йти на жнива, то його побив нагайкою німецький офіцер. А одного разу і німці були на богослужінні. Всі строєм прийшли і строєм вийшли з церкви. Фестивалі були, і в читальні ставили вистави.
В Німеччину забрали багато людей з нашого села. Мого двоюрідного брата Івана, сина вуйка Петра, найстаршого сусіда Думу Василя. Дума повернувся через кілька місяців, а Йван не повернувся. В сімдесятих роках написав, що повернеться тоді, коли на подвір”ї не буде «червоного півня». Але не дочекався до незалежної України, помер в чужім краю – у Франції. Я ще хочу сказати, що і мама була записана до Німеччини. Мама пішла до Крупки і каже: ” Семене, бійся Бога, то твоя робота. Нащо ти мене записав, де я маю подіти дитину, на кого її я лишу.”  Плакала і приговорювала. Годуєш двоє дітей від коханок і будеш ще мою третю годувати. Але вуйко заспокоїв:” Тебе не заберуть тому, що ти маєш дитину. Я вже німцям пояснив і тебе викреслили. Прийдеш до Підкаменя там тобі дадуть поміч на дитину!”.  Мама ходила, принесла якоїсь крупи, повидла і трошки цукру. Маму не забрали в Німеччину, але забрали близько 20 людей.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,