Стояв похмурий осінній день  (1939р.).  Коло  (канцелярії) сільської ради було людно і гамірно, мама взяла мене за руку і ми обоє пішли на той гамір.

Наша хата була близенько, коло сільради шостий двір, і все, що робилося в селі, то вирішували  в сільраді. Коли ми з мамою прийшли, людей було багато: говорили, кричали та навіть плакали. Я насторожилась і попросилася на руки до мами. Мамина двоюрідна  сестра Ганька схилилася на пліт, і дуже плакала, я запитала маму, чого вона плаче. Мама відповіла, що її болить живіт. Люди штовхалися, на конях їздили туди-сюди жандарми. Я заплакала і мама віднесла  мене додому.

Минув час і я зрозуміла, що то брали до польського війська чоловіків, які підлягали службі.

Цьотка Ганька плакала тому,  що її хлопця також брали до війська, а вона була вагітна. Пішли тривожні дні…

Одні люди говорили, що Польща розпалася і що скоро в нас будуть совіти. Інші говорили –  не тіштеся  краще не буде. Польська держава  нам чужа і рускі також нам не браття, також чужі, але  люди надіялися на краще. Говорили –панська земля буде наша, будуть  школи безплатні та ін. Люди  чекали.

Минув певний час. Осінь. Зима. Ішла  до кінця весна. Серед села поставили браму, обмотали сосновими гілками і  паперовими прапорцями. Чекали гостей. Коло школи, а школа була серед села, зійшлося більше як пів села людей.

Із району приїхали на фірі  озброєні військові.

Мамин брат Петро взяв з гнізда молодого крука і цей птах був улюбленцем як в його родині, так  і в нашій, бо вуйко часто приходив  до нас і на його плечі сидів цей крук. Ми дуже раділи і хотіли його погладити. Крім  мене малої в нашім домі були ще дві дівчини маминої сестри Марії – одна молодша за мене на один і пів року – Катерина, а друга  Параня – молодша на три роки.

От і ми знову прийшли з мамою на той мітинг і вуйко Петро зі своїм круком на плечі. Я не розуміла,  що там говорять, але,  як мені здалося, було дуже довго. Крук злетів із вуйкового плеча і вилетів на браму, почав дерти дзьобом прапори, паперові прикраси, а також якийсь напис… Нараз гримнув постріл і крук упав на землю, почав битися крильми, пішла кров. Я дуже налякалася пострілу, люди обернулися до крука, що упав, і з натовпу пішов тривожний звук! Я, як побачила крука і кров – закричала! Ніхто вже виступаючих не слухав, люди почали розходитися. Мама взяла на руки мене і ми пішли  додому. Такою була перша зустріч з „визволителями” і перша трагедія…

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Цей допис має 4 коментарів

  1. далі є продовження….ще 15 частин))
    дивись категорію БЛОГО-КНИЖКА

  2. а якби ці спогади читати не з останньогодо першого, а навпаки, з першого до останнього? як воно й має бути в хронології.

Залишити відповідь