Школа і чорний плащ ✑19✑

Люди стояли наче дерев’яні, не відчуваючи болю, тільки страх переслідував і вдень, і вночі. Не раз серед ночі до нас стукали – ми відчиняли, але не знали кому, бо і більшовики перебиралися в партизанів, а партизани на більшовиків, такі в них були плани. Якщо такі приходили вночі до хати, то треба бути дуже обережним, щоб не сказати чогось зайвого. Бо на другий день могли заарештувати арештувати, а ще гірше – вивезти в Сибір. В нас часто ночували два брати Гринчаки – Йосиф і Роман, але не разом, а по черзі. Їх переслідували за зв’язок з бандерами, їхню маму вивезли до Сибіру, старшого брата забрали німці, а вони переховавулися між людьми. Йосифа одного разу схопили, але йому якось вдалося втекти, він завжди був озброєний. Одного разу він у нас ночував, і вдень був в нас, а ввечері мав піти. Була осінь і всі з дому пішли в поле. До сільради приїхали більшовики на машині, він сказав, щоб я подивилася хто там є. Я вийшла на вулицю, а вони вже йшли до нас, були вже коло Совяка, я скоро до хати: «Йосиф совіти!».  Він виліз на вишку (горище), а драбину сказав нести на город в кукурудзу. Все робилося дуже швидко. Не знаю де я взяла силу, щоб ту драбину занести на город. А тим часом совіти були вже на подвір’ї, били пса, обкровавили його, я прийшла з городу і скам’яніла, не могла свимовити і слова, питалися де господар, я мовчала, мов оніміла. На той шум вийшла від стрия цьотка Ганька. Вона не знала, що в нас є Йосиф, тоді запитала, що їм треба. Совіти відповіли, що їм потрібен ключ від церкви, вони хочуть зробити там перевірку. “То ходіть до нас, мій тато має ключі від церкви”. І вони пішли з нашого подвір’я. Хоч вже встигли і в коморі бути, і в хатах повідчиняти двері, і до пекарні зазирнули, щастя від бога, що так сталося, а то трагедія була б неминуча. Йосиф пізнав голос одного із совітів, що катував його коли він був арештований.  «Я вдруге не дався б їм в руки, але я не знав, де знаходиться мала, а то пустив би гранату межи них» – так сказав ввечері до мами, як зліз з вишки. А через місяць так і зробив. Знову була облава в селі. Він йшов потоком від одного господаря, думав напевно до лісу дійти,  але його більшовики помітили і стріляли по ньому. Він дійшов до Лаби (до спокоса) заліз на оборіг, совіти його обскочили, він підірвався гранатою, чи кого вбив, чи поранив невідомо, але взяли в селі коней і забрали його тіло, накрили палаткою і вивезли, а куди – невідомо.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Залишити відповідь