Калино, калино червона,
А ягоди в тебе гіркі.
У пам’ять до мене приходять
Дівочі літа молоді.

Це рядки з поетичного зошита Ганни Бойко – гості нашої рубрики. Пані Ганна – так найчастіше звертаються до цієї жінки, що живе в мальовничому селі Ягпуш, що на Івано-Франківщині. Дорога життя п. Ганни не килимами вистелена, а більше терня і болю траплялося. Навіки закарбувались у пам’яті спогади дитинства.Мама виховувала Ганну сама, тому дівчинка ще до навчання школі вміла готувати обід, вечерю, допомагала мамі по господарству. Як грім серед ясного неба – тяжка хвороба. Після чотирьох класів школи дівчинка потрапила на лікарняне ліжко. Завдяки неймовірній силі до жиггя, працьовитості, витривалості, вірі, надії, вдалося вижити і продовжити жити. Дівчина знаходила розраду в книжках, а ще мама навчила доньку вишивати хрестиком, гаптувати, шити. Згодом ці заняття стали невід’ємною частинкою її життя.

З роками хвороба поволі відступала, молодість, жага життя брала своє. Ганна закінчила вечірню школу, спеціальні курси, почала працювати колгоспній конторі. Вродпиву, розумну, талановиту, працьовиту дівчину покохав парубок Михайло, побрались. У
любові та злагоді, хоча не в розкошах і статках, жили. Звили собі гніздечко – збудували власними силами хату, бо найманим майстрам нічим було ппатити. Трійко дітей виростили – два сини і дочку, освіту дали, в люди вивели. Гордяться нині батьки своїми дітьми. Говорять: «Дай, Боже, кожному таких мати». Тішаться п’ятьма внуками і правнуками. На стіні портрет миловидної
усміхненої дівчини – це її внучка Софійка, яка нині живе в Канаді.

Не важливо скільки в житті людина отримала відзнак, нагород, важливо: «Чи залишилась вона людиною, в
повному розумінні слова». Про пані Ганну можна сказати однозначно – так. Вона до цього часу лишається маленьким, але міцним осередком чотирьох поколінь родини Бойків. Вона щиро радіє кожному їх досягненню і так само щиро переживає їх невдачі. Для внучки Олі бабуся Ганна залишається любимою і неповторною. Це фото жіночки в літах, яка працює з ноутбуком у кімнаті з великою кількістю вишитих речей різного плану, «підірвало» соціальні мережі і не тільки. Вишиті візерунки складаються не з одного-двох рапортів, це величезні килими, пишні подушки, барвисті рушники та інш. Оля допомагає пані Ганні відтворювати її спогади.

Бабуся Ганна, як бджілка, постійно у русі, вона продовжує шити, готувати, поратись по господарству. Час від часу сідає за ноутбук переглядати свій життєпис, перемальовує цікаві схеми для вишивки. Пані Ганна вже давно на пенсії, оселю прикрашають безліч вишитих речей, які, свого часу, майстриня вишивала власноруч. Для вишивки використовувала різні матеріали: нитки деякі купували, інші випорювали з одягу, інколи нитки передавали у посилках з Канади й Америки. Такі створювали вишивані шедеври – найкращі подарунки для рідних. Вишиванки діти та онуки вже мають не по одній, а по 4-5, а, можливо,і більше. Коли вчилися діти, не вистачало грошей; вишиті та в’язані речі допомагали заробляти кошти майстрині.У 1 992 році, коли один з внуків вступив у навчальний заклад м. Дубно, першого вересня одягнув вишиванку. Це красиво, але незвично було. Ще більше здивування у юнака було, коли побачив себе на першій шпальті газети. Окрасою оселі пані Ганни залишається вишитий портрет Тараса Шевченка.

Реліквією родини є вишиті мамою пані Ганни на домотканому полотні простирадла. Ними ще дотепер у господі застелені ліжка – як спогад про невмируще, те одвічне джерело материнської любові, що дало життя, дало силу жити і наперекір усім вітрам вистояти, знайти себе в цьому багатоликому світі і нині, з вершини прожитих літ, мовити: “Я – направду щаслива людина, бо знайшли з чоловіком своє продовження в дітях, які нас люблять і поважають, маємо збудований власними руками дім. Живемо в незалежній Україні, яка, вірю, таки буде заможною і квітучою для більшості її громадян”.
Цьогоріч осінні листочки нарахували пані Ганні вісімдесят літ. Нехай щедра осінь не втомлюється рахувати щасливі роки майстрині. Нехай її віра, надія завжди допомагають у житті. Нехай її щирість, добро, талант стануть невід’ємними супутниками життя її дітей, внуків, правнуків… Нехай в її житті будуть тільки сонце, добро і ласка Божа.

 

 

Залишити відповідь