Довгі коси ✑30✑

6 коментарів

Хвора нога ✑29✑
Я багато читала вдома, що мала робити? Мама мала 3 курки, то моя робота була їх погодувати. Ще малою я навчилась готувати їсти. Як мама приходила з роботи ввечері, то вечеря вже була готова.

Пам’ятаю, як я перший раз готувала мамі їсти. Мама поїхала в ліс по дрова, а було то зимою. Її довго не було. Вже вечоріло. Я запалила на припічку і поставила на триніжках варити бульбу. Трохи обчистила, а решту в мундирах. Щоб було більше – мамі, мені і тому фурманові, що був ще підліток, Закутинський Владик. Я не могла дотягнутися до припічка, тому вилізла і сіла поряд з вогнем. В мене були довгі коси. Не хотіло добре горіти. Мама вже в той час привезла дрова і скидали на подвір’ї. Але одну деревину не могли скинути, бо була дуже тяжка. А Владик не міг її допомогти, бо в нього на руці був нарив. І мама прийшла до хати попросити вуйка  Івана, щоб поміг зняти з воза ту деревину:
– Подивись, що твій бахур виробляє!
Мама заглянула до пекарні і скрикнула. Я сиділа на припічку і піддувала вогонь, щоб горіло. Мама закричала:
– Що ти робиш?!
Зняла мене з ппипічка, надавала по задньому місці. Вогонь погасила. Мені було дуже боляче, адже я хотіла приготувати їсти, бо мама була голодна і змерзла. А мама мене не зрозуміла і я довго плакала.
Мама прийшла вже до пекарні і мене заспокоювала:
– Ти ще маленька, коси тобі погоріли б. Щоб так більше не робила…
Я пообіцяла, що більше не буду так робити. Після тих дров мама мала великий клопіт. Цьотка Мариська приревнувала вуйка Івана до мами. Баба її спам’ятовувала, а мама більше не просила  ніякої допомоги.

Після того гіпсу я ходила помаленьку. Якщо ходила багато, то вранці щось мене тягнуло в нозі. Мама вірила, що я виходжусь, так їй де хто казав: “Не переживай , Паська, Гануська виходиться…” І мама вірила. Вона не розуміла і гадки не мала,  яка то небезпечна хвороба. Треба було доброго харчування, спокою, а того не було. Мама була заклопотана іншими справами. Будувала хату. Стягувала матеріал на хату.  Було безвладдя і будівельний матеріал з лісу возили без дозволу, хто як міг.

Мамі було тяжко одній без чоловіка. Треба було найняти майстрів, знайти фурмана з кіньми, людей, щоб допомагали.  Потім возити глину, солому. Приходили люди допомагали ліпити.  Люди давали матеріал , щоб накрити хату. Займався будівництвом вуйко Петро. Хоч жінка його не відпускала сварилася , але він приходив, бо мама плакала , просила, і він не міг не послухати  маму. Через певний час хата була  збудована. Треба було ще вікна двері. Тут така історія. Треба починати з нової сторінки. Є така приказка:

Де тонко там і рветься.
В багатого і півень несеться.
Бідний води дає тремтячою  рукою,
а в багатого вино тече рікою.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,