УКРАЇНСЬКИЙ СТРІЙ

You are currently browsing the archive for the УКРАЇНСЬКИЙ СТРІЙ category.

В листопаді 2000 року в Народному домі, або просто в клубі села Яглуш відбувся Творчий вечір Анни Бойко. Сільський хор співав пісень на бабусині вірші, дітки розказували вірші. Приїхали гості з сусідніх сіл Дички та Заланів і також співали і щось говорили. Сцену прикрасили вишитими килимами, рушниками, скатертинами, що вишила бабуся.

Творчий вечір

Творчий вечір

Із запрошених районних (м.Рогатин) журналістів приїхали лише газетярі, а телебачення –  ні, та після хорошого  відгуку свої колег примчало наступного тижденя і зняло серію із циклу програми “Світ захоплень”. Стаття з газети загубилася в часі, а відео я оцифрувала і фрагмент ви можете переглянути. На жаль я не була на творчому вечорі, бо захворіла (мені було 12 років) і залишилася з мамою в Дубні.

Tags: , , , ,

Не вперше в дубенському замку відбувалась виставка народних майстринь, яку організовують Союз Українок Дубенщини. Також були там і вишивки нашої бабусі – Бойко Анни.

стенд


Цього року виставку допомогали робити онуки Міша та Денис))
онуки :-)

онуки




Tags: , , , ,


Ось такунову блузку вишила бабуся,для мене і ще одну для моєї двоюрідної сестри. І ще пару “чорних” сорочок для онуків, але їх я ще не сфоткала.

Блузка вишита бісером.

Tags: , , ,

Уся наша немала родина має вишиванки, у кожного їх по 4-5 штук, а може і більше. І завдяки невтомній праці нашої бабусі,  їхня кількість щороку збільшується.

“Зелені свята”, 1991рік (слайди)

Дитячий український стрій. Я і Софійка

Софія, Рома і я

Біля церкви, всі діти Бойко Анни

Бабуся вишила і пошила усім вишиванки: онучкам спіднички та сердачки, синам та онукам сорочки, дідові та зятєві також…Але для себе бабуся не вишила блузку…

День незалежності, м.Дубно. 2007рік

Софія. Канада

Софія

Tags: , , , , , ,

Стояв похмурий осінній день  (1939р.).  Коло  (канцелярії) сільської ради було людно і гамірно, мама взяла мене за руку і ми обоє пішли на той гамір.

Наша хата була близенько, коло сільради шостий двір, і все, що робилося в селі, то вирішували  в сільраді. Коли ми з мамою прийшли, людей було багато: говорили, кричали та навіть плакали. Я насторожилась і попросилася на руки до мами. Мамина двоюрідна  сестра Ганька схилилася на пліт, і дуже плакала, я запитала маму, чого вона плаче. Мама відповіла, що її болить живіт. Люди штовхалися, на конях їздили туди-сюди жандарми. Я заплакала і мама віднесла  мене додому.

Минув час і я зрозуміла, що то брали до польського війська чоловіків, які підлягали службі.

Цьотка Ганька плакала тому,  що її хлопця також брали до війська, а вона була вагітна. Пішли тривожні дні…

Одні люди говорили, що Польща розпалася і що скоро в нас будуть совіти. Інші говорили –  не тіштеся  краще не буде. Польська держава  нам чужа і рускі також нам не браття, також чужі, але  люди надіялися на краще. Говорили –панська земля буде наша, будуть  школи безплатні та ін. Люди  чекали.

Минув певний час. Осінь. Зима. Ішла  до кінця весна. Серед села поставили браму, обмотали сосновими гілками і  паперовими прапорцями. Чекали гостей. Коло школи, а школа була серед села, зійшлося більше як пів села людей.

Із району приїхали на фірі  озброєні військові.

Мамин брат Петро взяв з гнізда молодого крука і цей птах був улюбленцем як в його родині, так  і в нашій, бо вуйко часто приходив  до нас і на його плечі сидів цей крук. Ми дуже раділи і хотіли його погладити. Крім  мене малої в нашім домі були ще дві дівчини маминої сестри Марії – одна молодша за мене на один і пів року – Катерина, а друга  Параня – молодша на три роки.

ABoykoHistory

Анна Бойко (найменша) з мамою (по праву руку від неї)

От і ми знову прийшли з мамою на той мітинг і вуйко Петро зі своїм круком на плечі. Я не розуміла,  що там говорять, але,  як мені здалося, було дуже довго. Крук злетів із вуйкового плеча і вилетів на браму, почав дерти дзьобом прапори, паперові прикраси, а також якийсь напис… Нараз гримнув постріл і крук упав на землю, почав битися крильми, пішла кров. Я дуже налякалася пострілу, люди обернулися до крука, що упав, і з натовпу пішов тривожний звук! Я, як побачила крука і кров – закричала! Ніхто вже виступаючих не слухав, люди почали розходитися. Мама взяла на руки мене і ми пішли  додому. Такою була перша зустріч з „визволителями” і перша трагедія…

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,