СПОГАДИ

You are currently browsing the archive for the СПОГАДИ category.

Дитячий біль ✑25✑
Межи Різдвяними святами Новий рік – Василя. Діда приходили вітати на Василя господарі,- “в’язати”! Дід пригощав тютюном, брав в брата Семена на Трафіці чвертку горілки. Баба варила гарбату з цвіту липового, давала житнього хліба, який був печений на дні печі в черені. А того дня я йшла до школи. Книжки мої були в тій кімнаті де ночував дід, а я, як завжди, спала з мамою у нашій маленькій пекарнені. Пішла до хати і подумала, може дід дасть мені яблуко до школи. Дід сидів на постелі, ноги були на стільчику, а сам обперся на скриню головою і руками. Спав. У нього в кімнаті було так:по під стіною до полудня стояла широка лавка, коло дверей – буфет, а потім та лавка аж до стіни. Зі сходу стояв стіл, попри стіл – велика скриня цьотки Мариськи. На північ – постіль дідова, а поряд – маленька мамина скриня. Ось і всі меблі. На захід була піч, яка обігрівала кімнату. Кімната була маленька. На землі ще лежала солома від Різдвяних свят, її вносили на Свят Вечір і стелили на долівку, а на – стіл сіно. В куток ставили сніп вівса. Приходили на Новий Рік вінчувати, a той сніп молотили, зерно збирали і посівали в домах. Дід спить, подумала, взяла свою торбинку з книжками і пішла до школи. На перерві я побігла додому, щоб поїсти. В дома застала всю родину, і зразу до мене всі кинулися. Розпитували, що робив дід, коли я ранком заходила до нього. Виявилось, що я першою до нього заходила. Я сказала, що дід сидів і спав, а виявилось, що дід так несподівано помер. Для мене особисто, то була велика втрата. Мене часто кривдив Мілько, цьотки Каськи син, він був найстарший. Дід за мене заступався, а тепер я розуміла, що стала беззахисною.
А в серпні того ж таки року не стало баби. Вона злягла на декілька днів і вже не вставала. Мама плакала і була весь час коло неї. Баба мамі сказала – «прости мені все, що я зробила тобі, я слухала Мариську. Я не знала коло кого буду вмирати».Баба померла.
Я захворіла,коли мама почала будувати хату. Весь тягар ліг на мамині плечі – тяжка праця, гриза за мене, безгрошів’я. Я не знаю, як вона бідна жила. Не було в неї ні поради, ні розради, а вона була ще такою молодою і такою змученою.

Мамо, мамо де ви силу брали
У такі страшні роки.
Ви не мали вільної хвилини,
Ні порад, ні сильної руки.
Все терпіли- нужду, голод, тягар
І залишалися чужою в рідній хаті.
А смерть рідних – ще тяжчий удар.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Дитячий біль ✑25✑

4 коментарі

Повстанці✑24✑

Ще пригадую такий епізод. Була на дворі тепла погожа днина. Я, як завжди, була з дідом. Дід шив з липової кори коробку, а я коло нього була під дахом, що мав вихід на пастівник. Раптом прибіг з пастівника Ладик ,вуйка Петра, озброєний крісом – “дайте скоро їсти!”, слава Богу, що тоді дід мене послав, а сам не пішов. Ми обоє пішли до комори, я дала йому хліба і молока. Ладик сів їсти, а я стояла коло нього. Загавкав наш пес: «Іди подивися хто там є» – сказав Ладик. Я вийшла і подивитись. Коло діда стояло двоє більшовиків (совітів). Я скоро повернулась до комори: “Ладик, Совіти!” Ладик положив недоїдений хліб, молоко в горнятку, взяв кріс в руки і тихо вийшов, пішов в городи. Щастя велике, що так тоді обійшлося. Дід потім говорив, уже онуки мої йдуть на ризик, хочуть вільної України. Я ще так хотів би дожити до того часу, коли Україна буде вільною. Адже йому було більше вісімдесяти років.
Як би ви могли встати діду – є вільна Україна, але східний сусід і далі хоче правити, нами як колись. Але ми не хочемо, щоб наші онуки вмирали так, як ваші, діду. Бо ваші онуки пішли на смерть. Зараз ми маємо багато чого, і хліба доволі, і одягу, і поля. Тільки працювати на ньому нема кому. Діти вчаться. Будинки будуються. Встаньте діду! Ви були мені з мамою найріднішими людьми. Хоч не тулили до себе, не обнімали, але від вас йшло тепло, рідне тепло. Нехай буде пухом Вам земля і Бог нехай опікується Вашою душею. Спіть вічним сном, мій єдиний добрий діду.
Не було кому заступитись за мене, коли кривдили. Пам’ятаю, не знаю чого, мене Мілько попік кропивою по животі. Я так кричала, що було чути хтозна де. Мама була в Стрілищах, ходила туди на базар, до аптеки і там ми мали родину. В той час мама поверталась додому, була недалеко від села і почула мій крик. Бігом бігла додому. Я була обпечена і пролежала після тогохворою два дні.
А другий раз посадив мене Мілько на гніздо з осами. Вони полізли попід сорочкою і всю мене покусали. Я також дуже кричала. Мама прибігла з поля, не вияснила в чому річ і ще мене почала бити, бо через мене покинула в чужих людей роботу. Але як підняла сукенку, то побачила, що мене покусали оси і жахнулася: «Боже, за що? Чому ви такі жорстокі?! За які гріхи має терпіти моя дитина?” Мама плакала, а мене змастила горілкою, її дала Прикопишина Паська (стара Прикопиха була мудрою жінкою). Так я росла, не мала мама зі мною спокою.
За що, за що не мали ми спокою,
Я з вами мамо, а ви зо мною.
Чому в нас доля була така
Жорстока, підла і гірка.
Я виросла, вже діти й внуки в мене є
але дитячий біль і досі в думках моїх живе

Анна Бойко с.Яглуш Івано-франківська обл.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Мама пішла від батька Анни ще до її народження. Батько так ніколи і не прийшов, хоча знав про дочку. Доля часто приводила батька до дочки, але він не признавався.

Батько – Хандога Олексій Якович (Якимович?) народився у 1905му році, прожив все життя в Старих Стрілищах, помер 19 вересня 1997 року (в день народження А.Бойко).

Tags: ,

Повстанці ✑24✑

Прокоментуй!

початок:Поле (продовження)✑23✑

Хоч був воєнний час, мама відчувала себе в рідному домі чужою і по трошки готувалась до будови хати. Найближче поле було Мнєрка, але вже на краю села. Не дуже було зручно, але що було робити. Ми мусили колись піти з дідового дому. Мамі кожен раз про це нагадували і мама розуміла. Прокопишена  Паська продала мамі пару кусків дерева, що лишилось від її хати. Те дерево так і лежало коло її двору недалеко сільради. Решту  – возили з лісу. Вуйко Петро пообіцяв  мамі побудувати хату. Він трохи на тому розумівся, бо і собі збудував хату. Але ще треба було почекати поки зміняться часи. Деякі хлопи поголосилися (здались), в них були різні версії. Хто з Німеччини прийшов, хто у Львові лікувався. Переважно старші чоловіки, їх в армію не брали, тай молодих не брали, бо з наших околиць були ненадійні люди. В армії всі до одного бандери, а з бандерів який толк? Одним словом – або в тюрму, або до Сибіру. Облави не припинялись і після облави були нові жертви. То в лісі, то в криївках  вбивали. Убили Гірнякового Олексу, який щойно оженився, а також Совяка Василя. Лишились без батька  двоє дітей – Марійка і Осипко. Потім Олексового брата Йосипа Сапатових, Сімку Володимира, Закутинського Івана, Борачка Миколу, Войтовича Василя, Берчака Миколу, Гірняка Федора, Заяця Федя, Гарасима Петра, Горіна Івана. А  скільки із других сіл в нашому  погинуло, то ночами своїх синів забирали додому родичі. А наших привозили таємно з чужих сторін. Пропали, невідомо в яких тюрмах, такі хлопці : Совяк Володимир, Вовк Семен, Роїк Володимир,  Задерецький  Володимир. Син мого вуйка помер в тяжкій гарячці, його везли партизани до лікаря в село Фрагу, але по дорозі на Виспу він помер. Вночі прийшов вуйко до мами: « ходи Пазю, бо мій Ладик помер».  Мама каже: « зачекаймо до ранку, бо небезпечно йти вночі», а вуйко: « не хочеш, то йду повішусь на цвинтарі», і мама пішла з ним в ніч на Божу волю. Владик лежав в Окуня на Виспі,  місяць світив через вікно йому в обличчя, він був дуже гарячий, мама подумала, що живий. Горло опухло, шия огрубіла – може ангіна. Але  не стало ще одного повстанця. . .

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

св.Миколай

церква с.Яглуш

Святий Миколай

По засніженій дорозі
від хати до хати
іде Святий Миколай
дітей зустрічати

Несе гарні подарунки
добрим чесним дітям
та й здоров’я він бажає
дідусям бабусям

І у школах і в садочках
всюди він буває
він за всіх знедолених
добре пам’ятає

І дарує все що має
ласощі й обнову
і питає а чи знають діти
свою рідну мову

Чи уміють молитися
чи дякують Богу
Бог дасть за це
завжди допомогу

Обіцяв Св.Микола
ще не раз прийти
і тому хто потребує
щиро помогти

То святому Миколаю
зичим довгих літ
його добре серце
знає цілий світ

А.Бойко
грудень 2011р.

…був ще один випадок і я мушу  і про нього написати. Якось я була в магазині і молоді мами журилися, що купити дітям на Св.Миколая адже солодощі вже не цікаво. І я їм розказала, який я мала подарунок і запам’ятала його на все життя.

По сусідству жив хлопець від мене на 8 років старший і часто до нас приходив. Напередодні св.Миколая він також ввечері прийшов, посидів та й пішов. Мені в той час було 8-9 років. Була війна, купити не було що і не було за що, про подарунок не було і мови. Але коли вранці я проснулася, то там де я ввечері положила свій одяг я знайшла великий пакунок, так до пів кілограма: “Мамо! Мамо! Дивіться мені Миколай приніс подарунок” А мама до мене: “Не говори дурниць, який подарунок…” не повірила мама..І я показала. Пакунок завернутий у папір. Ми з мамою були дуже здивовані, де він взявся. Коли ми розв’язали  то я подумала, що то цукерки: “Мамо, цукерки!” Але виявилося, що то варена червона фасоля…

Такий подарунок мені приніс Миколай в особі, мого сусіда Зенька. Нехай Господь візьме його душу під свою опіку. Його на світі вже нема.

А.Бойко
грудень 2010р.

читайте також:
Св.Миколай у повоєнний час
Різдво в 1947 році
Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Tags: , , , , ,

с.Яглуш
Наше село маленьке, серед лісів і далеко від районного центру. А в ті 40-ві роки і дороги не було доброї до райцентру. При кінці року, а так було кожного року, що на свято Миколая готували в нашому селі концерт і роздавав Миколай дітям подарунки. Я ще не ходила до школи, моя мама пішки пішла до міста взяла з дому щось продати (маку, сушку, грибів) і щось купити. Вийшла мама з дому ще було темно, а прийшла з міста вже темніло змучена і голодна. З кишені маминої куртки, до якої я полізла, я витягла пачку кольорових олівців. Скільки було радості! Мама мені купила, але забула дати! Коли мама зайшла до хати, я радо показала олівці:”Ви мені, мамо, забули дати олівці, що купила … ” Але мама забрала від мене і сказала: “То не твої, ти ще не ходиш до школи. То мама  Марійчина сказала купити і я купила, зараз віднесу.” “Ну чому Ви мені не купили? Я буду ходити до школи..” “Я не мала грошей” – сказала мама.

Наступило свято св.Миколая, у вечері пішли, як усі, з мамою до читальні. Спочатку виступали діти, школярі читала вірші і співали. Потім Миколай почав роздавати подарунки. Я переживала, щоб мене не забув, і не забув і мені дав подарунок – яблука, горіхи і пару цукерок, а також олівці кольорові, ті самі що мама купила в місті, було розчарування, бо я засунула в коробку кусок паперу і він там був.   Поки я розглядала подарунок, в залі погасили світло, люди заметушилися, тривожно і шепотом заговорили, спочатку молодь, а потім і діти з батьками в темряві вийшли на двір. Над лісом гуділи літаки, стояла заграва і падали парашути чути було постріли. Люди розходились в тривозі. Був воєнний час.

грудень 2010р.
А.Бойко
с.Яглуш, Ів-Франк.обл

читайте також: Різдво в 1947 році

Всі історії ✑БЛОГО-КНИЖКИ✑

Tags: , , , , ,

Анна Бойко
18 серпня 2009р.
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

Tags: , ,

початок:Поле ✑22✑

Мама висилала, бо то була родина і мама була чуйна до біди, а з мамою обійшлися, як завжди. Поле записали, а врожай вуйко з Кута, так їх звали по вуличному, зібрав собі. Мама кілька разів ходила до Рогатина виясняти аж поки не дали нам спокій. Ще восени прийшло повідомлення, щоб здати 20 кілограмів м’яса або гроші, така була державна постанова.

Мамі батьки дали шматок поля на Глинищах, поле розділили на двоє. Половину – цьоці Mарисьці, а другу – мамі. Там було 25 соток(на кішку). Другий шматок поля мама мала на Мнєрці, але то було поле вуйка Сєнька. Вуйко поїхав за границю і писав, що він Мнєрку віддає мамі, тому, що мама була найбідніша. Цьотка Мариська була проти, але дід сказав – воля Сенькова, і поставив крапку.
Як перші більшовики прийшли, то панське поле поділили і дали мамі також кусок під Березником. Німці відібрали засіяне жито. Не встигли все зібрати, трохи люди собі зібрали, а решти пропало.
Прийшли другий раз совіти, дали мамі Шнайдрового кусок поля і всього того поля мама мала 63 ари.
Посіяла пшеницю – вимерзла, бо не було снігу в зимі. Посадила кукурудзу – вибрали ворони. А прийшлось давати контингент не було з чого давати. Тоді приїхали з району уповноважені з групою воєнних – вимітали все, що було. Мама квасолю молотила на поставу, а над нею стояв озброєний совіт і чекав, коли мама ту квасолю висипле в мішок, щоб він кинув на фуру. Таке було наше життя при визволителях нашого краю. Нехай Бог заплатить за наші сльози, наш біль і наші страждання. Не дай Боже панувати більше ворогам на нашій землі.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Стара Гірнячка ✑21✑

Їли, що було, одягали, що мали, але не дай Боже, відрізнитись, зразу ж осудять, як старий, так і малий. Ходили обірвані, брудні, голодні, але рідні свої. Чужого було видно здалека. Якось до сусіда – Нагумцьового Івана, що жив поряд з цьоткою Каською, приїхав гість зі Львова – старий чоловік. Я зразу пішла подивитись на того пана. Старий сивий чоловік говорив не так, як ми говорили в селі, а щораз – “прошу”, “дякую” і за кожним словом – “пане”, “пані”. Так в селі ми не казали. Побув зо два дні і поїхав. Потім хлопці Івана розказували про гостя, а в Івана було п’ять синів: старший – Йосип, його забрали у війну до Німеччини, другий – Владик, третій – Зенко, четвертий – Михайло, і найменший – Василь. Найбільше хвалився гостем Зенко, що гість має зуби, які відчіплюються і кожного ранку шурує білою глиною і, що на гарбату каже чай. Ми, діти, слухали ті дива і не вірили. Але життя ішло по при всякі негаразди, діти народжувалися, ходили до школи. Люди працювали в полі. Влада наклала на людей податки – здавати примусово молоко по 250 літрів від корови, контингент – тобто зерно з поля. Як вивезли на Сибір вуйка Заяця, то було восени, поля вже були засіяні і його поле теж було засіяне. І те поле вуйко Крупко Семен (був секретарем сільради) із Закутинським Іваном (а Іван був братом жінки Заяця, Анни, і був при владі, як землевпорядник) порадились і землю Заяця записали на маму. Мама і не знала. Прийшли жнива і мамі повідомили скільки має податку і скільки зерна має здати державі. А Заяця жінка писала мамі зі Сибіру просила,щоб мама щось вислала їсти. Бульби не сушили, а де мама мала сушити ту бульбу? Зимою в нас у відрі замерзала вода в тій пекарчині, де ми жили. Мама молола на жорнах кукурудзу на крупи, трохи квасолі, так назбирала на десять кілограмів посилку. Купила на пошті в селі Підкамені коробку, обшила веретом, бо не обшите не приймали, і так посилала. Ми засіяли поле, вона писала «Іван тобі поверне зерном,а ти тепер нам поможи чим можеш». І мама помагала. А в жнива прийшло повідомлення, щоб мама здала контингент за їхнє поле.

продовження Поле (продовження) ✑23✑

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , ,

Партизан на горищі ✑20✑ Часто до нас приходила ночувати Ганна Гірнякова, її маму вивезли в Сибір з меншою сестрою Стефою. По дорозі Стефа втекла, а мама лишилася на 15 років у Сибіру. Ганна принесла з дому швейну машинку, коли було спокійно в селі,вона в нас декому шила. Приносила зі собою якесь шмаття і перешивала, приходила ввечері, ночувала. Шила вдень, а ввечері знову кудись йшла. Так було довший час. Я часто сідала до машинки і пробувала шити. Була пізня осень, на полі ще були буряки, а буряки кожен господар мусів сіяти для держави. Баба ввечері наробила голубців з тертоі бульби і засунула в брайтуру пектися. Під кухнею трохи горіло щоб – до ранку вони б спектися, бо як тільки світало – йшли в поле. Самі полягали спати, але серед ночі нас збудив стук. «Хто» – спитав дід, «пустіть, але не світіть». Впустили. Їх було троє, одного вели під руки. «Дайте щось поїсти». Голубці ще не впріли, але баба витягла і дала, двоє їли, а третьому попросили дати молока, бо голубці для нього смерть. Бо він сидів в криївці цілий тиждень, то нічого не їв. Вони поїли і пішли в темну ніч, це були партизани. Наші брати, чиїсь сини скривджені на своїй землі ненависним ворогом Коли Гірнякова Марія, тобто Ганни і Стефи мама, повернулася зі Сибіру, я вже була одружена і мала дочку Галю і сина Євгена. Вона пасла корови своєї найменшої дочки Катерини. Катерина мала дочку, її також назвали Марія. Стара Гірнячка, як ми називала, була твердої волі, більшовики знайшли її три сини. Михайла арештували ще в 1940 му, а два в 1945 му, Страшого Федя вбили, а наймолодший Йосиф підірвався сам. Стара Гірнячка мені особисто розказували, коли ми пасли корови, як її везли до Сибіру. Вигрузили їх з вагонів в якісь пустелі, там не було ніяких будинків тільки стояли машини. Молодих забирали першими, садили їх у машини і десь везли, а вона лишилася в снігах із старшими людьми, потім її забрав офіцер. Її обв’язком було доглядати двоє дітей. Офіцер служив в Німеччині, додому приїжав зрідка, а його жінка працювала. Як вона розповідала, що їй дуже пощастило, адже молодих забирали на роботу в ліс заготовляти дерево, а старих ніхто не хотів і вони лишалися вмирати в степу на снігу в морозах. Баба гірнякова розказувала, коли офіцер привіз її додому, їй було лячно, адже такі воєнні стратитили три її сини, знущалися з доньок, і її, стару, завезли хто-зна куди на морози. Вона не знала, як поводитися, що говорити і як їй дальше бути,а ще не дуже розуміла їхню мову. Було дуже-дуже прикро, сумувала за домом. У тому місті Омську була церква. У неділю вона була вільна. Варила собі страву окремо, продукти їй дозволяли брати, адже вона сама купувала для родини, такий був її обов’язок. З часом повернувся додому офіцер з Німеччини і вони жили разом, привикли до неї і ставилися добре. Кожну неділю давали гроші до церкви на жертву. Господар просив, щоб вона поділилася з ними, стравою, яку варили для себе. І це сподобалося і їй довірили кухню. Минали роки, їхні діти підросли, вже не було потреби у няньці. Тоді офіцер почав писати клопотання до Москви про помилування, і з часом прийшла «вільна». Ті рускі люди, де прожила баба Гірнякова, більше 10ти років шукали людей, які їхали на Західну Україну до Львова, купили білет, дали їй гроші, простирадла, підодіяльники, одяг і якісь цінні подарунки для родини. «Мене ніколи мама так не вінувала» – так казала стара Гірнячка. Через кілька літ ті сибіряки приїхали до Трускавця на курорт, запросили листом щоб баба до них приїхала. Вони подорож повернуть і дадуть такий подарунок, що залишиться і правнукам, але зять доньки Катерини Переговський, відмовився її завести. Баба дуже шкодувала і казала: «вороги які вбили моїх дітей стануть мені такими дорогими і чуйними». Але перед тим, як зробити їй “вільно” офіцер їй сказав: “Бабушка розкажи мені як все було, так, як розказуєш на сповіді в батюшки, тоді я зможу тобі допомогти», і баба Гірнячка розказала все, що знала, і, що наболіло. А він вислухав і сказав: «Сволочі, непобоялись Бога, таких мало розстрілювати, я б сам таких уничтожив». Ось така історія, я не перебільшою, то була мама, бабуня, жінка з великої букви. Просто мужня українка, яку оцінив руский офіцер, якому вона служила стільки років, але не шкодувала, бо він до неї поставився, як до людини, яка любить свій край, свій народ, свою землю, свою націю. Нехай Господь за її муки, за біль візьме під опіку її душу. Будь проклятий той час, що так гуляв по нашім краю. Батьки ховали молодих дітей, то було пекло, коли ж було чекати раю. Земля ховала і мертвих, і живих. Вона, як матінка, страждала, а мати, зморена сльозами, дітей і вдень, й вночі додому їх чекала. Найстарша дочка Гірнячки була віддана додому і старший син жонатий в нашім селі, а було ще дві дівчини – Ганна і Стефа та брат Йосиф. Коли бабу вивозили,то з нею і Cтефку, по дорозі вона втекла, але перед тим її схопили і дуже били, відбили нирки, вона хворіла коли вийшла заміж, їй не можна було народжувати, але вона народила дві доньки, а сама померла. Історія не вигадана, імена не змінені. Осуду людей не боюсь, бо сама пережила ту частину мого життя.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

« Older entries § Newer entries »