березня 2012

You are currently browsing the monthly archive for Березень 2012.

Дитячий біль ✑25✑
Межи Різдвяними святами Новий рік – Василя. Діда приходили вітати на Василя господарі,- “в’язати”! Дід пригощав тютюном, брав в брата Семена на Трафіці чвертку горілки. Баба варила гарбату з цвіту липового, давала житнього хліба, який був печений на дні печі в черені. А того дня я йшла до школи. Книжки мої були в тій кімнаті де ночував дід, а я, як завжди, спала з мамою у нашій маленькій пекарнені. Пішла до хати і подумала, може дід дасть мені яблуко до школи. Дід сидів на постелі, ноги були на стільчику, а сам обперся на скриню головою і руками. Спав. У нього в кімнаті було так:по під стіною до полудня стояла широка лавка, коло дверей – буфет, а потім та лавка аж до стіни. Зі сходу стояв стіл, попри стіл – велика скриня цьотки Мариськи. На північ – постіль дідова, а поряд – маленька мамина скриня. Ось і всі меблі. На захід була піч, яка обігрівала кімнату. Кімната була маленька. На землі ще лежала солома від Різдвяних свят, її вносили на Свят Вечір і стелили на долівку, а на – стіл сіно. В куток ставили сніп вівса. Приходили на Новий Рік вінчувати, a той сніп молотили, зерно збирали і посівали в домах. Дід спить, подумала, взяла свою торбинку з книжками і пішла до школи. На перерві я побігла додому, щоб поїсти. В дома застала всю родину, і зразу до мене всі кинулися. Розпитували, що робив дід, коли я ранком заходила до нього. Виявилось, що я першою до нього заходила. Я сказала, що дід сидів і спав, а виявилось, що дід так несподівано помер. Для мене особисто, то була велика втрата. Мене часто кривдив Мілько, цьотки Каськи син, він був найстарший. Дід за мене заступався, а тепер я розуміла, що стала беззахисною.
А в серпні того ж таки року не стало баби. Вона злягла на декілька днів і вже не вставала. Мама плакала і була весь час коло неї. Баба мамі сказала – «прости мені все, що я зробила тобі, я слухала Мариську. Я не знала коло кого буду вмирати».Баба померла.
Я захворіла,коли мама почала будувати хату. Весь тягар ліг на мамині плечі – тяжка праця, гриза за мене, безгрошів’я. Я не знаю, як вона бідна жила. Не було в неї ні поради, ні розради, а вона була ще такою молодою і такою змученою.

Мамо, мамо де ви силу брали
У такі страшні роки.
Ви не мали вільної хвилини,
Ні порад, ні сильної руки.
Все терпіли- нужду, голод, тягар
І залишалися чужою в рідній хаті.
А смерть рідних – ще тяжчий удар.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , , ,

Сьогодні два роки від першого посту на цьому блозі, тобто він був не один, а аж 7. Пам”ятаю, що хотіла його показати людям вже трохи наповненим…а почалося все так: …
…думаю десь за місяць-два, про блоги мені розказав Ростик, що означає, що я взагалі не знала про їхнє існування. І одного разу, їдучи в трамваї №3 по вул.Івана Франка, до мене прийшла ідея створити блог, де я буду публікувати спогади бабусі, її вірші,фото села, адже матеріали вже давно були зібрані, оцифраваний, спогади, що написала бабуся були набрані і зберігалися на моєму комп”ютері. Та от халепа – я зовсім не знала, як створити блог, і в мене не було інтернету:) Зі створенням блогу допоміг, той же Ростик: “ось тобі Вордпресс – твори” перше, що я натворила, це дала адресу блогу “bilo4ka”, (хто ж його знав…). А інтернет мені подарували на день народження :-). Далі я не змогла вставити в пост фотки, з цим допоміг Вованада. Отак методом проби і почав існувати блог. Спочатку була назва “Анна Бойко”, з часом змінила, ніби нормально, потім добавила Блого-книга, створила зміст спогадів та віршів. Дуже рада, що блог сподобався і має свої шанувальників та читачів.Дякую, що читаєте, коментуєте і допомагаєте!

УВАГА КОНКУРС!
І в честь такої гарної дати і вас, мої найкращі читачі, пропоную вам взяти в руки ваші модні фотоапарати, круті камери чи диктофони і створити гарний пост про ваших бабусів та дідусів, історію роду чи родини, автору найцікавішої розповіді (відео, слайд шоу…) в подарунок попрошу бабцю Ганю, вишити вишиванку. Надіюсь до Великодня хватить усім часу 🙂 Публікуйте пости, розказуйте про них в соц. мережах, а ми (компетентне жюрі) будемо читати!

Tags: , , ,

Верба

2 коментарі

Схились, вербиченько, схились
Нехай розчешу твої віти,
А у твої хвилясті коси
Я заплету пахучі квіти

Схились, вербиченько моя,
не будь такая одинока,
послухай, як шумить весна
весела, ніжна, ясноока

тебе малою памятаю,
ти виростала на очах,
і он яка ти вже красуня
весна гуляє в твоїх жилах

тобі я музику співаю,
тебе рівняю до зірок,
тобі я ноги обмиваю,
я твій поклонник, твій струмок

моя вербиченько, моя
ти завжди будеш мені тінню,
хвилясті вітоньки твої
у чистих водах, з радістю обмию.

Анна Бойко
2001 рік

Tags: ,

Шевченкові дні

1 коментар
Шевченко вишивка

Шевченко у світлиці А.Бойко

ПАМ’ЯТКА
Сьогодні в нас велике свято,
у дім народний люд прийшов.
Прийми, Тарасе, в дар цю пісню,
з якою в серце нам ввійшов.
А пісня ллється і палає,
дає жалю і веселить.
З тобою наша Україна
зі сну збудилась, вже не спить.
Співає вся тобі Вкраїна
від Дону до Карпатських гір.
Несуть тобі вінки пахучі.
Повір, Тарасе, в нас повір.
Бо наш народ завжди з тобою,
з тобою станемо в ряди,
з тобою вийдемо з двобою,
з нужди, розрухи і біди.
Коли дійдемо до вершини
до сонячного звабника,
засіємо з тобою зерна
здоров’я, ласки на віка!
Анна Бойко

ПАСТУШОК
Рано вранці до схід сонця
В дворах дзвоник дзвонить:
Малий Тарас чужі вівці
Випасати гонить.
Бредуть вівці по болоті,
В шкоду заглядають,
Та за теє Тарасика
Не гладять – карають.
А за селом на вигоні,
Як сонечко зійде,
Вигляда він на дорогу –
Чи Оксанка вийде.
Сядуть собі до сонечка,
Босі ноги гріють,
І принесений окраєць
З’Їдають і мріють.
Потім Тарас з-за пазухи
Зошиток виймає,
І Оксані потихеньку
рядочки читає.
А тим часом
вівці – в шкоді
добротно ласують,
а по спині в сиротини
батоги глянцують .
Плаче Тарас,
Серце болить,
Ніхто не жаліє.
А Оксана – добра душа,
Сльози витре, вмліє.
Піднялось високо сонце,
Полягали вівці.
А Оксана з Тарасиком
Дочитують вірші.
Анна Бойко

Tags: , , ,

Дитячий біль ✑25✑

4 коментарі

Повстанці✑24✑

Ще пригадую такий епізод. Була на дворі тепла погожа днина. Я, як завжди, була з дідом. Дід шив з липової кори коробку, а я коло нього була під дахом, що мав вихід на пастівник. Раптом прибіг з пастівника Ладик ,вуйка Петра, озброєний крісом – “дайте скоро їсти!”, слава Богу, що тоді дід мене послав, а сам не пішов. Ми обоє пішли до комори, я дала йому хліба і молока. Ладик сів їсти, а я стояла коло нього. Загавкав наш пес: «Іди подивися хто там є» – сказав Ладик. Я вийшла і подивитись. Коло діда стояло двоє більшовиків (совітів). Я скоро повернулась до комори: “Ладик, Совіти!” Ладик положив недоїдений хліб, молоко в горнятку, взяв кріс в руки і тихо вийшов, пішов в городи. Щастя велике, що так тоді обійшлося. Дід потім говорив, уже онуки мої йдуть на ризик, хочуть вільної України. Я ще так хотів би дожити до того часу, коли Україна буде вільною. Адже йому було більше вісімдесяти років.
Як би ви могли встати діду – є вільна Україна, але східний сусід і далі хоче правити, нами як колись. Але ми не хочемо, щоб наші онуки вмирали так, як ваші, діду. Бо ваші онуки пішли на смерть. Зараз ми маємо багато чого, і хліба доволі, і одягу, і поля. Тільки працювати на ньому нема кому. Діти вчаться. Будинки будуються. Встаньте діду! Ви були мені з мамою найріднішими людьми. Хоч не тулили до себе, не обнімали, але від вас йшло тепло, рідне тепло. Нехай буде пухом Вам земля і Бог нехай опікується Вашою душею. Спіть вічним сном, мій єдиний добрий діду.
Не було кому заступитись за мене, коли кривдили. Пам’ятаю, не знаю чого, мене Мілько попік кропивою по животі. Я так кричала, що було чути хтозна де. Мама була в Стрілищах, ходила туди на базар, до аптеки і там ми мали родину. В той час мама поверталась додому, була недалеко від села і почула мій крик. Бігом бігла додому. Я була обпечена і пролежала після тогохворою два дні.
А другий раз посадив мене Мілько на гніздо з осами. Вони полізли попід сорочкою і всю мене покусали. Я також дуже кричала. Мама прибігла з поля, не вияснила в чому річ і ще мене почала бити, бо через мене покинула в чужих людей роботу. Але як підняла сукенку, то побачила, що мене покусали оси і жахнулася: «Боже, за що? Чому ви такі жорстокі?! За які гріхи має терпіти моя дитина?” Мама плакала, а мене змастила горілкою, її дала Прикопишина Паська (стара Прикопиха була мудрою жінкою). Так я росла, не мала мама зі мною спокою.
За що, за що не мали ми спокою,
Я з вами мамо, а ви зо мною.
Чому в нас доля була така
Жорстока, підла і гірка.
Я виросла, вже діти й внуки в мене є
але дитячий біль і досі в думках моїх живе

Анна Бойко с.Яглуш Івано-франківська обл.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

Анна Бойко с.Яглуш Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Серед ночі пес загавкав
ґазда пробудився
швидко взувся і взяв шапку
тай на двір подався

А штанів чомусь не вдів
Та й часу не було
бо на дворі, як у пеклі
клекотіло-гуло

Пройшла хвиля, може друга
раптом загарчало
потім зойкнув страшно ґазда
щось з гуркотом впало

засвітилось світло в хаті
а на дворі стихло
ґазда лежав на порозі
і стогнав захрипло

Десь поділась його шапка
і капців нестало
а сорочка розірвана
і в голові гуло

Що сталося? –
Ґаздиня запитала ґазду
Ґазда ледве проказав:
Подивися ззаду!

І побачила ґаздиня
кров йшла нище спини
червоніла ніби квітка
велика лисина

“Що то було?” запитала
в рани прикладала зілля
“Та ж говорю, що не чуєш,
собаче весілля!”

А.Бойко
2002рік.

ґазда, ґаздиня – господар, господиня

Tags: