вересня 2011

You are currently browsing the monthly archive for Вересень 2011.

Інтерв’ю з Ганною Бойко із передачі “Світ захоплень”

журналіст Галина Блогун
оператор та монтаж Богдан Слабий
Телерадіокомпанія “Захід”
2000 рік

Tags: ,

Партизан на горищі ✑20✑ Часто до нас приходила ночувати Ганна Гірнякова, її маму вивезли в Сибір з меншою сестрою Стефою. По дорозі Стефа втекла, а мама лишилася на 15 років у Сибіру. Ганна принесла з дому швейну машинку, коли було спокійно в селі,вона в нас декому шила. Приносила зі собою якесь шмаття і перешивала, приходила ввечері, ночувала. Шила вдень, а ввечері знову кудись йшла. Так було довший час. Я часто сідала до машинки і пробувала шити. Була пізня осень, на полі ще були буряки, а буряки кожен господар мусів сіяти для держави. Баба ввечері наробила голубців з тертоі бульби і засунула в брайтуру пектися. Під кухнею трохи горіло щоб – до ранку вони б спектися, бо як тільки світало – йшли в поле. Самі полягали спати, але серед ночі нас збудив стук. «Хто» – спитав дід, «пустіть, але не світіть». Впустили. Їх було троє, одного вели під руки. «Дайте щось поїсти». Голубці ще не впріли, але баба витягла і дала, двоє їли, а третьому попросили дати молока, бо голубці для нього смерть. Бо він сидів в криївці цілий тиждень, то нічого не їв. Вони поїли і пішли в темну ніч, це були партизани. Наші брати, чиїсь сини скривджені на своїй землі ненависним ворогом Коли Гірнякова Марія, тобто Ганни і Стефи мама, повернулася зі Сибіру, я вже була одружена і мала дочку Галю і сина Євгена. Вона пасла корови своєї найменшої дочки Катерини. Катерина мала дочку, її також назвали Марія. Стара Гірнячка, як ми називала, була твердої волі, більшовики знайшли її три сини. Михайла арештували ще в 1940 му, а два в 1945 му, Страшого Федя вбили, а наймолодший Йосиф підірвався сам. Стара Гірнячка мені особисто розказували, коли ми пасли корови, як її везли до Сибіру. Вигрузили їх з вагонів в якісь пустелі, там не було ніяких будинків тільки стояли машини. Молодих забирали першими, садили їх у машини і десь везли, а вона лишилася в снігах із старшими людьми, потім її забрав офіцер. Її обв’язком було доглядати двоє дітей. Офіцер служив в Німеччині, додому приїжав зрідка, а його жінка працювала. Як вона розповідала, що їй дуже пощастило, адже молодих забирали на роботу в ліс заготовляти дерево, а старих ніхто не хотів і вони лишалися вмирати в степу на снігу в морозах. Баба гірнякова розказувала, коли офіцер привіз її додому, їй було лячно, адже такі воєнні стратитили три її сини, знущалися з доньок, і її, стару, завезли хто-зна куди на морози. Вона не знала, як поводитися, що говорити і як їй дальше бути,а ще не дуже розуміла їхню мову. Було дуже-дуже прикро, сумувала за домом. У тому місті Омську була церква. У неділю вона була вільна. Варила собі страву окремо, продукти їй дозволяли брати, адже вона сама купувала для родини, такий був її обов’язок. З часом повернувся додому офіцер з Німеччини і вони жили разом, привикли до неї і ставилися добре. Кожну неділю давали гроші до церкви на жертву. Господар просив, щоб вона поділилася з ними, стравою, яку варили для себе. І це сподобалося і їй довірили кухню. Минали роки, їхні діти підросли, вже не було потреби у няньці. Тоді офіцер почав писати клопотання до Москви про помилування, і з часом прийшла «вільна». Ті рускі люди, де прожила баба Гірнякова, більше 10ти років шукали людей, які їхали на Західну Україну до Львова, купили білет, дали їй гроші, простирадла, підодіяльники, одяг і якісь цінні подарунки для родини. «Мене ніколи мама так не вінувала» – так казала стара Гірнячка. Через кілька літ ті сибіряки приїхали до Трускавця на курорт, запросили листом щоб баба до них приїхала. Вони подорож повернуть і дадуть такий подарунок, що залишиться і правнукам, але зять доньки Катерини Переговський, відмовився її завести. Баба дуже шкодувала і казала: «вороги які вбили моїх дітей стануть мені такими дорогими і чуйними». Але перед тим, як зробити їй “вільно” офіцер їй сказав: “Бабушка розкажи мені як все було, так, як розказуєш на сповіді в батюшки, тоді я зможу тобі допомогти», і баба Гірнячка розказала все, що знала, і, що наболіло. А він вислухав і сказав: «Сволочі, непобоялись Бога, таких мало розстрілювати, я б сам таких уничтожив». Ось така історія, я не перебільшою, то була мама, бабуня, жінка з великої букви. Просто мужня українка, яку оцінив руский офіцер, якому вона служила стільки років, але не шкодувала, бо він до неї поставився, як до людини, яка любить свій край, свій народ, свою землю, свою націю. Нехай Господь за її муки, за біль візьме під опіку її душу. Будь проклятий той час, що так гуляв по нашім краю. Батьки ховали молодих дітей, то було пекло, коли ж було чекати раю. Земля ховала і мертвих, і живих. Вона, як матінка, страждала, а мати, зморена сльозами, дітей і вдень, й вночі додому їх чекала. Найстарша дочка Гірнячки була віддана додому і старший син жонатий в нашім селі, а було ще дві дівчини – Ганна і Стефа та брат Йосиф. Коли бабу вивозили,то з нею і Cтефку, по дорозі вона втекла, але перед тим її схопили і дуже били, відбили нирки, вона хворіла коли вийшла заміж, їй не можна було народжувати, але вона народила дві доньки, а сама померла. Історія не вигадана, імена не змінені. Осуду людей не боюсь, бо сама пережила ту частину мого життя.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р. ✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,