серпня 2011

You are currently browsing the monthly archive for Серпень 2011.

Не вперше в дубенському замку відбувалась виставка народних майстринь, яку організовують Союз Українок Дубенщини. Також були там і вишивки нашої бабусі – Бойко Анни.

стенд


Цього року виставку допомогали робити онуки Міша та Денис))
онуки :-)

онуки




Tags: , , , ,

Воля

Прокоментуй!

ВОЛЯ
Орел злетів високо – аж до неба,
Могутні крила вільно розпростер.
І хмари, що закрили синє небо,
Крильми вгорі на клаптики роздер.
Орлиний зліт у просторі бездоннім
Несе вогонь, як деякі серця.
Не будемо чинити перепони –
Бо не дано нам сили Мудреця.
Орел летить, і коле простір. Годі!
Він чує там жадобу до життя.
Ніщо йому не є на перешкоді –
Сам прокладає шлях до майбуття.
Орлина сила – непокірна, ясна,
Вона несе в захмарнії дива.
Яка далека і яка прекрасна,
З землі – небесна синява !
Анна Бойко

Tags: ,

Школа і чорний плащ ✑19✑

Люди стояли наче дерев’яні, не відчуваючи болю, тільки страх переслідував і вдень, і вночі. Не раз серед ночі до нас стукали – ми відчиняли, але не знали кому, бо і більшовики перебиралися в партизанів, а партизани на більшовиків, такі в них були плани. Якщо такі приходили вночі до хати, то треба бути дуже обережним, щоб не сказати чогось зайвого. Бо на другий день могли заарештувати арештувати, а ще гірше – вивезти в Сибір. В нас часто ночували два брати Гринчаки – Йосиф і Роман, але не разом, а по черзі. Їх переслідували за зв’язок з бандерами, їхню маму вивезли до Сибіру, старшого брата забрали німці, а вони переховавулися між людьми. Йосифа одного разу схопили, але йому якось вдалося втекти, він завжди був озброєний. Одного разу він у нас ночував, і вдень був в нас, а ввечері мав піти. Була осінь і всі з дому пішли в поле. До сільради приїхали більшовики на машині, він сказав, щоб я подивилася хто там є. Я вийшла на вулицю, а вони вже йшли до нас, були вже коло Совяка, я скоро до хати: «Йосиф совіти!».  Він виліз на вишку (горище), а драбину сказав нести на город в кукурудзу. Все робилося дуже швидко. Не знаю де я взяла силу, щоб ту драбину занести на город. А тим часом совіти були вже на подвір’ї, били пса, обкровавили його, я прийшла з городу і скам’яніла, не могла свимовити і слова, питалися де господар, я мовчала, мов оніміла. На той шум вийшла від стрия цьотка Ганька. Вона не знала, що в нас є Йосиф, тоді запитала, що їм треба. Совіти відповіли, що їм потрібен ключ від церкви, вони хочуть зробити там перевірку. “То ходіть до нас, мій тато має ключі від церкви”. І вони пішли з нашого подвір’я. Хоч вже встигли і в коморі бути, і в хатах повідчиняти двері, і до пекарні зазирнули, щастя від бога, що так сталося, а то трагедія була б неминуча. Йосиф пізнав голос одного із совітів, що катував його коли він був арештований.  «Я вдруге не дався б їм в руки, але я не знав, де знаходиться мала, а то пустив би гранату межи них» – так сказав ввечері до мами, як зліз з вишки. А через місяць так і зробив. Знову була облава в селі. Він йшов потоком від одного господаря, думав напевно до лісу дійти,  але його більшовики помітили і стріляли по ньому. Він дійшов до Лаби (до спокоса) заліз на оборіг, совіти його обскочили, він підірвався гранатою, чи кого вбив, чи поранив невідомо, але взяли в селі коней і забрали його тіло, накрили палаткою і вивезли, а куди – невідомо.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.
✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Набіги більшовиків.Криївка ✑18✑

Я ходила до школи, вчитель воєвода заставляв нас збирати лікарські рослини: кропиву, полин, чебречок, подорожник, кору з вільхи, деревій, крововник, багато інших. Ми збирали. Він сушив їх на стриху в школі, а коли його фіра везла на нараду, або ще кудись в Рогатин, він здавав ті рослини до аптеки, а за те вибирав ліки, а по ліки приходив до нього звязковий і забирав їх партизанам. Дещо лишали на випадок перевірки. Коли селяни звертались, то вчитель давав ліки безкоштовно. Правда ми йому носили молоко по черзі і кожного питав в кого  є молоко, щоб йому приносити. Коли в селі була облава, нас вчитель тримав цілий день, переживав і просив: “будьте тихо”, ми хотіли додому, а він казав «діти, ще трошки почекайте». Він також був в Німеччині на роботі і повернувся, але на лівій руці не мав усіх пальців, носив чорну рукавицю, проте добре грав на скрипці і готував нас до концерту. У кожного учня провіряв голос. Ми виступали на березневе Шевченкове свято в школі, бо в читальні не було сцени – німці її розібрали на дрова. Коли ми пішли до школи, після німців там був розгардіяш, лавки поламані, столів не було, всюди було брудно і повно всякого мотлоху. А на стриху ми знайшли ящик цібаху, такого сухого німецього хліба, як вафлі, тільки чорного дуже сухого і смачного. Як його їли то боліли вилиці, але діти розхапали в момент. На зиму до школи мама не мала у що мене одягнути і вирішила зі сусідовою Паранькою Нагумцьовою (Зюлковською) поїхати до Львова. Назбирали яєць в людей, пообіцяли заплатити, як продадуть у Львові, переложили половою і понесли до поїзда за 10 км до Помонят. Не було їх два дні, на третій день приїхали. Мама за яйця виміняла мені плащ чорний, як раз на мене, трохи продала яєць щоб заплатити людям. Параньці дав чоловік якісь гроші, він був старий і не ховався, мав пасіку і вмів майструвати. В Параньки ці гроші вкрали. Інваліди ходили після війни і брали все що продавалося, але по-трохи, але інвалідів було багато і всі хотіли їсти, пенсій їм не давали. Як хто не хотів давати – били костилями по тих яйцях, мама продала скоро і дешево, бо боялася, щоб не побили,так яй яйця були чужі. Я пішла до школи в купленому плащі, діти мене оглянули і почали тихенько хіхікати. Спочатку я не звертала на це уваги. Плащ був широкий кльош, рукави на них вузькі, а зверху із закладками, потім діти почали голосно сміятися і хтось сказав на мене Попадя (дружина попа). Я пішла додому, скинула його і більше не одягнула, хоч мама просила. Вчителька на дітей сварила, казала, що плащ панський, а я не хотіла панського, я хотіла такого, як мають усі. Потім мені Ганна Гірнякова перешила його, але не допомогло, я не одівала. Мама взяла в Гірнякового  Зенька куртку, яка на нього була мала, але на мене була ще завелика. То в тій куртці я ходила до школи і діти мені вже нічого не казали, хоч куртка була хлопчача. Куртка була сільська і не пахла як панська. Ще мама сама пошила мені сердак, і пришила шовкові рукави, то була ніби блузка – я ходила в ньому. А ще пошила мені з того самого матеріалу і сіру сорочку з начосом. Німці залишили мамі теплий спідній костюм, штани і сорочку, з того і мама пошила мені комбінезон, що зашпилювався на спині, таке носили і хлопці, і дівчата. Одного разу приїхали лікарі. щоб зробити щеплення, але я не пішла бо щоб дати руку,треба було знімати комбінезон. Щоразу летять нові і нові пригоди мого дитинства, хоч насправді і дитинства не було, бо ми, діти, переживали усі труднощі, як дорослі, ми не їли солодощів, ми не знали, що то таке і де воно росте.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Цього року, як ніколи, біля хати бабусі зацвіло макове поле…

…маки мають загадкову красу

фотосесія з Бімом в маках 🙂

Бабуся вишиває маки

нова блузка-вишиванка скоро буде готова

фотосесія діда і правнуці 🙂

в новій вишиванці “маки”

в Збаражі

Tags: , , ,

вірші (патріотичні)

Прокоментуй!

* * *
Навіщо, ви мужі, кепкуєте із нас,
Із простого люду ?
Хіба ми працею своєю
Не заслужили гідності ?
А ви, вгодовані, зчерствіли .
На чиїй шиї сидите?
Чи вмієте ви гній кидати?
А хліб – маслом мастите.
Обіцяєте, аж позахрипали ,
А потім запиваєте все пивом.
А ми чекаємо манки з неба.
І чекаємо дива…

* * *
Зажурилась Україна,
Що не знайшли згоду
Рідні браття й побратими
Із Заходу й Сходу.
Зажурилась Україна,
Що нема гетьмана,
Що панує в ріднім домі
Розбрат і омана
Роздягнули нашу неньку
Сини – яничари
І розвезли по чужинах
Дані Богом дари.
Покарай їх Святий Боже,
За скривджені діти!
І не дай більше на шиї
Вкраїнській сидіти.

ЗАДЗВОНИЛИ ДЗВОНИ
Задзвонили гучно дзвони,
Заспівала вся земля.
Засвітило ясно сонце
І промінням шле здаля.
Україна пробудилась,
Люд весь вийшов на майдан,
Слова волі і свободи
Приклада до своїх ран.
Зліта прапор наш високо,
Над землею майорить:
Уставайте всі до праці,
Хай душа ваша не спить !
Нашу віру, нашу славу
В нас ніхто не відніме.
Тож розправим круто плечі,
Праця хай нас підніме.
Хай кружляється над світом
Сокіл – України птах,
Несе славу й нашу пісню,
Щоби славилась в віках.
А.Бойко

Tags: , ,