липня 2011

You are currently browsing the monthly archive for Липень 2011.

Молодь пішла в партизани ✑17✑

Одного разу в неділю було сонячно. А в обід лісом зайшли більшовики і з усіх боків обстріляли село. Одного партизана вбила, а вуйка Івана Вовка – поранили, і Сімку Йосифа,також. Ми, діти, ходили дивитися на того убитого хлопця, більшовики його не взяли,а залишили, тільки роздягнули до гола. Лежав в калісонах, босий. І люди називали більшовиків «босі».

Хлопця вбили близько нашого пастівника. Він біг до лісу. Наша корова вже стояла в іншій стайні. Ми від Шнайдера пішли тоді, коли німці вибралися. Стайня була велика і зимою було дуже холодно,так говорила мама. І мама завела корову недалеко від нас до Сімки Йосифа. Він корову прийняв. Казав що гній буде його, бо він мав багато поля і треба гноїти. Мама носила з дому корові їсти через городи. То була вже весна, але ще худоба не паслася. Коли забили того хлопця, в засідці виділи як мама несла сіно,а потім після обстрілу прийшли до нас і до мами стали приставати, що то мамин брат, бо він, цей хлопець, вибіг як раз від Сімки, але мама мала захист, вона все говорила, що її чоловік пішов на фронт, тому вона прийшла зі мною до батьків, а себе в дома почувала вільніше. Дід взяв мене до себе, він сам спав в одній з кімнат, а я в пекарні немала де писати уроки. Часом і ночувала в діда. Цьотка Мариська з мамою мирилися, їх єднало горе, яке стояли над нами. Вуйко Іван мав криївку в стайні, також ховався, як приходили більшовики «босі». Більшовики часто робили засідки, переважно на цвинтарі, перед нашим двором. Збігали пастівником і вже на подвір`ї, тільки пес подавав голос, що хтось є чужий, ми розуміли. Одного разу в ночі в двері сильно загуркали, пес несамовито гавкав. Цьотка Мириська прийшла до мами і каже «Совіти на дворі, а Іван спить в стайні!». Мама не світила, а відчинила двері в сінях, і всі воєнні пішли до хати, а сама до стайні: «Іван – совіти в хаті!», а він спав в жолубі, він скоро заліз в криївку, а мама закидала вхід гноем. Іван каже «Кидай скоріше кришку». Аж тут зайшли совіти за мамою, а мама зі страху підняла спідницю і сіла навпочіпки над входом до криївки. То була ніч і совіти нічого не побачили, подивилися і відійшли, бо маму почав зі страху боліти живіт по справжньому. Все закінчилося добре. Нанесли соломи до хати, полягали на землю спати. Так було декілька разів.
У нас була маленька подушка, а в ній був прапор синьо-жовтий, і нашито сонце з променями, одного разу, як прийшли більшовики спати, один витяг з-під моєї голови ту подушки і підложив собі. Ми з мамою переживали, а потім витягли з подушки і розпороли той прапор, бо було не безпечно далі його там тримати.

пастівник – сінокіс
стайня – хлів

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

Про яйця під підлогою ✑16✑

Коли відійшов фронт,  до села прибули більшовицьки-чистильники, тобто з воєнкомату і КГБ. Повинні були з’явитися усі чоловіки до 55 років і хлопці яким виповнилося 18 років – була мобілізація на фронт, щоб гнати німців. Але ніхто не прийшов. Тоді кликали десятників, розпитували, хто де подівся. Були відповіді усякі – хто поїхав з німцями на форшнам (тобто німці заставили), хто помер, хто пропав безвісти. І з тих днів почалося у нас пекло… Набігали вдень і вночі, робили засідки, ловили невинних людей, били, катували, кожний двір перевертали, копали, ламали, зимою загати знімали, збіжжя викидали на сніг, худобу випускали, одним словом не розказати. Але люди були трохи підготовленні, викопували собі в землі криївки, одні вдома, другі – в лісі. Кожна людина мала завдання. Були засекреченні пункти, де сходилися люди, обговорювали всі можливі і неможливі варіанти. Були люди, які займалися розвідкою, від села передавали, де знаходиться опер-група, тобто, де більшовики мають намір набігти, бо в Рогатині були свої люди. Але не все вдавалося. Молодь пішла в партизани. Підліткам зменшували вік, а дехто з чоловіків відпускав бороди і добавляв собі років. Були люди, які заготовляли продукти,одяг. Якшо в селі було спокійно, то варили їсти почерзі, пекли хліб. Мама також варила, хліб пекла і носила в кут до вуйка Зайця, якого потім вивезли в Сибір, дочку Катерину арештували – вона померла в таборах, а сина Федя – забили. В Сибирі ще живе їхня найменша дочка – Марія, а родичі там в Сибірі померли.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл. 2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,

повоєнні пастухи ✑15✑

Я ще пригадала таку історію потішну. Хоч мені в той час було боляче і я гірко плакала, і навіть мамі не могла розказати, чого плачу,  а я так потребувала підтримки співчуття. А було так…

Прийшла Лучкова (Кравцьова, їх ще так називали, бо колись там жив якийсь Лучка, і попросила мене щоб я прийшла до них.  В них є для мене така робота, що тільки я можу зробити. Виявилося от що. Їхні кури неслися під підлогою у коморі. Ітих яєць не могли забрати. Підлога від землі була біля 25-30 см зависока, а гніздо з яйцями було десь на 3 метри від двору, і така колізія.

Мій обов’язок був залізти туди під підлогу і вибрати ті яйця. Відсунули сходи дерев’яні,  і я полізла пластом яйця вибирала,клала рукою попри себе, а з подвір’я вигортали коцюбою (такою кочергою, що вигортали вогонь з печі, коли пекли хліб) Коли яйця всі витягли,  я мусила вилазити ногами вперед, бо обернутися було неможливо, і я так зробила.  Коли я вилізла, хто стояв на подвір’ї, а стояли всі, бо усім було цікаво скільки було яєць.  Їх було багато, бо родина була не з бідних, і курей тримали багато. Стояли доньки: Паранька, Настя і Ганна, також зять Микола і їх син – малий Івась, ще Нагумцьові хлопці – Василь і Зенко, вони не могли туди влізти,  були грубі…Я як вилізла всі дуже сміялися, і я в сльозах побігла додому, мені було так жаль що не передати. В мене не було трусів, а я вилазила – сукенка і сорочка була на голові – і вилізла майже гола. Казала, що більше ніколи туди не піду, але біль пройшла, і я ходила знову… Дитяча пам’ять на все життя і памятається і добре, і погане.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

війна в селі (продовження) ✑14✑

Після того як фронт пішов зі села, ми (діти) пішли в ліс шукати, може шось знайдемо. Може банячок ,тобто кружку, як казали, казанки. Хлопцям було головне патрони, а я найшла партупею!  (такі ремені, що офіцери натягають на груди). Хлопці хотіли від мене відібрати, але Мілько (цьотки Каськи син) заступився і я принесла додому. Мама раділа, казала, що будуть кидри до чобіт, занесе до Крупки Федя, маминого двоюрідного брата і кума (він мене до хресту тримав), і Федь перемонтує її чоботи. Але не так сталося. Ввечері прийшов посланець і сказав, щоб мама дала знахідку людині, яка потребує такої речі, і мама віддала, хоч я була проти, та що було робити…
По лісах ще довго знаходили зброю та вибухові речі. Хлопці палили великий вогонь і туди кидали снаряди, а ми малі втікали, ховалися. Я була найменшою в пастухах, Дума Зенько, наш сусід, був з 1927 року, Закутинський Адам – з 1932 року, Мілько цьоцин син з 1931 року, Марічка Совякова з 1932 року, а я була з 1935 року. Такі були пастухи нашої вулиці, а стрий, брат діда, пас сам – окремо. Пасли корови босі, взути не було що.
Якщо корова мала теля, його різали і м’ясо потрошки продавали людям на якесь свято, а шкірку самі мочили в вапні, а потім в корі дуба або в ві?? і робили чоботи, хоча не всі мали такі шкірки. Мама також так виправляла і я знала як це робити.

Якось сусід Кардаш прийшов до мами (його жінка ровесниця моїй мами і була за дружку мамі коли та віддавалася) і каже: «знаєш, Пазю, ти так бідуєш, аж не маєш, що вдягнутися і Гануську не маєш в що вбрати. Я видів там у лісі (і сказав мамі де) лежить вбитий совіт – іди і забери з нього одяг, будеш мати, трошки покривавлений то нічого – випереш». Мама зблідла і каже: « Миколо, спам’ятайся! Забирайся геть… Не журися мною і моєю дитиною, а розбитих роздягай сам, Бог мені поможе! А ти помагай собі, а не мені. Більше з такою порадою до мене не приходи. Май совість» – «Та я нічого, я хотів зробити тобі добре». І мама виправила його з дому. Не тоді коли було нам скрутно ти на поміч до нас приходиш, ми старалися все зло пережити. Боже Праведний будь для усіх справедливий.”

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: ,

Війна в селі ✑13✑

….два хлопці були наші. Один звернувся до мами і каже: ” Мамо, дайте їсти” а мама каже: “ходи, Йвасю, до хати”. Мама дала йому  мізерію (салат з огірків), хліба і молока. Поки він їв, мама схопила верето і каже: Йди на город, нарви капустиня, бо корови голодні. Так він і пішов у світ з тим веретом. Була ще дівчина, в нас ночувала. Як її називали – Бог знає. Мама дала їй хустку і пішла вона своєю дорогою.

Весь найкращий одяг люди закопували в землю. Мама дала до Гершка свою найкращу одежу: шалянову спідницю, вишиту блузку і кілька хусток. І Гершкові закопали разом зі своїм одягом.

Був 1944рік. Жнива. Зерно обсипалося, нікому було збирати. Йшла страшна війна. Ранених носили на носилках, возили на фірах. Забирали в людей коней. І в нашого вуйка Йвана забрали молодого лошака, а дали стару  підірвану кобилу. А в сусіда обміняли зараненого в ногу коня на молоду кобилу. А в декого  позичали на вічно, але люди не  опиралися, бо був воєнний час. В Гершка совіти знайшли кулемет старий поржавілий в шопі, коли брали сіно коням. Заарештували  Думу Василя, як господаря, але не довго тримали , бо кулемет був негодний і сказав, що то мабуть діти його притягнули. То були фронтовики і вони не мали  часу виясняти той факт. Через декілька днів потроху більшовики покинули село. Йшли на захід – гнали німців.

За нашим селом  з півдня – ліс, а навпроти гора. В сусідньому селі Підбір”я спитали воєнні одного чоловіка Мединського чи є поблизу німці, а він сказав що не видів. Коли воєнні обходили ліс з підгірської гори посилився страшний обстріл,  і тоді убили Мединського, як зрадника, за то, що не сказав,  що на тій горі є німці. Перша жертва в селі від старшого брата. Ми пізнали і відчули з того дня коли їхня нога вступила на наш край.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , , ,