вересня 2010

You are currently browsing the monthly archive for Вересень 2010.

Наперсток ✑11✑

В селі не на жарт хвилювались і все, що робилось і говорилось, дітям передавалось. Прийшов приказ вийти всім із села. Взяли дещо. Корів, коней. Наша корова вже добре ходила, я її вже трошки пасла. Пішли в ліс, де і розмістилися. Корови поприв’язували до дерев і тривожно чекали. Вогню не можна було розпалювати. Їжа закінчилась, тільки молоко. Вночі пішов дощ. Ми промокли. Наша родина була вкупі. Маму вирішили послати додому, щоб дізналася, що там робиться і принесла щось їсти. Вдома лишилися дідо і баба. За той час прийшов приказ вийти з лісу. Я не могла корову вести, вона мене не слухала, і рідні мене лишили в лісі. Але сусід Совяк Василь взяв корову за шнурок і я пішла за ним. Мама повернулась, але був повен ліс більшовиків і її туди не пустили. Вона дуже кричала. Ми вже вийшли на поле, літаки стріляли, корова пішла в жито. Нарешті мама мене знайшла. Вдома ми застали повно більшовиків. Приходили все нові і нові, і всі заставляли доїти корову. Німці відступили.
Хоч німці і були окупантами і люди відчували утиски, зневагу, але ходили до церкви. Пам’ятаю, наш сусід Кардаш Микола не хотів йти на жнива, то його побив нагайкою німецький офіцер. А одного разу і німці були на богослужінні. Всі строєм прийшли і строєм вийшли з церкви. Фестивалі були, і в читальні ставили вистави.
В Німеччину забрали багато людей з нашого села. Мого двоюрідного брата Івана, сина вуйка Петра, найстаршого сусіда Думу Василя. Дума повернувся через кілька місяців, а Йван не повернувся. В сімдесятих роках написав, що повернеться тоді, коли на подвір”ї не буде «червоного півня». Але не дочекався до незалежної України, помер в чужім краю – у Франції. Я ще хочу сказати, що і мама була записана до Німеччини. Мама пішла до Крупки і каже: ” Семене, бійся Бога, то твоя робота. Нащо ти мене записав, де я маю подіти дитину, на кого її я лишу.”  Плакала і приговорювала. Годуєш двоє дітей від коханок і будеш ще мою третю годувати. Але вуйко заспокоїв:” Тебе не заберуть тому, що ти маєш дитину. Я вже німцям пояснив і тебе викреслили. Прийдеш до Підкаменя там тобі дадуть поміч на дитину!”.  Мама ходила, принесла якоїсь крупи, повидла і трошки цукру. Маму не забрали в Німеччину, але забрали близько 20 людей.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Війна йшла, а в селі було як завжди… ✑10✑

Грубу пряжу мама пряла без каганця до місяця вечорами, таку як на мішки або верета, бо не було нафти, щоб світити. Якщо не вистачало солі, то позичала. Позичала все – хустку, чоботи, куртку. Люди допомагали, ділились чим могли. Мама в’язала светри із сирих, тобто з пряжі, мені і собі. І я вчилася. Нашого сусіда Думи Василя сестра Каська йшла до Нових Стрілищ, туди, де мама була вийшла заміж, до бляхаря, щоб вставив дно до баняка і взяла мене. Був осінній день, надворі мокро. Мама мені сказала, зобачиш тата, поминайся черевиків. Тато був швець. В Стрілищах зайшли скоріше до бляхаря. Там одна жінка  спитала звідки ми. Думиха сказала звідки. Тоді вона каже на мене, що я дуже подібна на Хандогу Олексу.  Думиха сказала, що я його донька. Виявилось, що то  татова двоюрідна сестра. Вона завела мене до тата. Його в дома не було тільки баба. Як баба взнала хто я – стала кричати, сварити. Скоро прийшов тато. Я сказала, що  хочу, а він мені відповів, що він сам бідний і нічого не має. Дав мені чотири яблука в руки. Я зразу зїла. Ми з тою жінкою вийшли з хати,  що вона йому говорила не знаю, але щось говорила. Падав дощ та жінка відвела мене до бляхаря і ми з Думихою пішли додому. Так мене тато прийняв:  голодну випустив з хати, на дощ. Чи мав право називатися  моїм татом і чи мав совість так поступати зі мною, маленькою? Бо я пройшла  сім кілометрів і ще до школи не ходила. Як я йшла до Стрілищ мені мама дала три копійки. Ми з Думихою пішли в магазин. Думиха в магазині сказала чия я є. Хандогу Олексу знали всі. В магазині продавав  жид і він спитав, що я хочу собі купити. Я похвалилась, що маю гроші і показала, що хочу коралі надуванці, такі скляні, різнокольорові. Багато шнурків. Жид сказав, що я маю мало грошей, чому мені тато більше не дав. Я сказала, що то дала мені мама. І почали вибирати. І на все, що я хотіла було мало грошей. Нарешті вибрали на ті гроші наперсток. Із таким багатством ми повернулись додому вже над вечір стомлені, голодні і мокрі. А що відчувала мама, коли мене не було цілий осінній дощовий день? Напевно що не легко.

Я так Вас розумію тепер мамо!
Не гладила нас по голівці судьба.
Моя рідна згорьована мати
і  я не легкий шлях з вами пройшла.
Все життя буду я пам’ятати,
як котилися сльози гіркі,
Ваші руки затерплі в роботі,
Ви одні найрідніші були
поруч в радості і у скорботі.

Вже багато років як тата нема, а я не можу  простити його холоднокровності до рідної дитини. Він жодного разу не прийшов до мене в село провідати. Адже я хворіла і він знав, бо люди з нашого села ходили до міста Нові Стрілищі і новини приносили і туди, і сюди. Він і аліментів  не платив, бо перешкоджала війна, а потім подався десь хтозна куди.

Хто поверне мені радість
дитинства  малого,
хто в дарунок принесе
зайчика  м’якого.
Не поверне вже ніхто
то, що загубила,
а дитинства не було,
Судьба  клята вкрала.
Не поможуть вже і сльози,
ні туга, ні смуток,
та не можу я забути
батьківський поступок.
Прости мені Боже гріх,
що із уст злітає,
та на той білий папір
із болем сідає.
Не малі роки пройшли,
годі пам’ятати,
треба кривди, що були
усім  забувати.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , ,

Чужого видно здалеку ✑9✑

В Гершка мали радіо саморобне і я виділа, як їхні хлопці, тобто Олекса і Зенко, дехто ще приходив, копирсалися і щось там траскотіло, і навіть говорило. Я не давала значення, але було цікаво, що то там, мене відганяли і казали, що не можна нікому розказувати.  Я вже писала. що наша хата була самотньою на вулиці і нам казали Кирилові. Дідів  тато так називався. Від хати на південь до горба тягнувся пастівник, сад, а там як кінчався пастівник  було вже рівно, то був цвинтар. Попри цвинтар  на схід – церква, а на захід від цвинтаря – ліс Воскресінець. Церква зветься Воскресіння Христового і напевно ліс так назвали. А від хати на північ тягнувся город десь до двісті метрів, а там йшла центральна дорога, яка перетинала наше село  навпіл. Коло дороги жила стара цьотка  Каська. Ми ходили стежкою попри город на дорогу. Вздовж дороги плив невеликий потічок. У ньому люди прали одежу, напували худобу. А весною вода не вміщалася в потічок і розливалася по всіх городах і дворах. Одного разу затопило хату цьотки Каськи. Мама моя на плечах переносила її дітей до нас, бо вода прибувала, а надходила ніч і було страшно.

Війна йшла, а в селі було як завжди. Люди працювали, бо треба було жити. Я пішла в перший клас. Мені мама пошила торбу із грубого полотна. Першою вчителькою була стара жінка Городецька із села Підгороддя. Через кілька місяців прийшло подружжя Городецької – дочка і зять Бартків.  вчителі мінялися. Потім був з села Дички – Борецький, а потім Кривень з Ферльова. Чому так мінялись не знаю, але думаю, що то було зв’язано з політикою. Потім прийшов Воєвода з Потока і був до 1946 року. Стояла напруга. Зимою чоловіки молотили ціпами збіжжя,  а жінки пряли кужелі, тобто повісмо з льону. конопель. Мама також пряла і собі, і людям. Ми ходили в сорочках з грубої пряжі. І весь одяг був з пряжі, бо не було де  і що купити, але не було і за що.

Мама весною посадила картоплю на полі і хтось вибрав. Посходила дуже рідко. Мама журилася як переживемо зиму. А війна наближалася. Люди відчували нестачу продуктів, одягу, сірників, солі, нафти і багато чого іншого.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,

Ювілей

Прокоментуй!

Сьогодні моїй бабусі 75 років, я її вітаю і бажаю побільше здоров’я і радості від усього. А найбільшим подарунком є,мабуть, перша правнучка, яка народилася на бабусин день народження – сьогодні 19 вересня їй  1 рочок….

Tags: , ,

Осінні настрої

Прокоментуй!

* * *
Під яблунею – яблука червоні,
Їх прикриває жовтий лист.
Не їдуть діти позбирати
Із каменних далеких міст.
Надворі темно, небо почорніло,
Із-за гори надходить гроза.
Старенький батько дивиться в віконце,
Горохом котиться у матері сльоза.
Гуляє вітер по великім домі,
А в димарі – лиш чути стогін, плач.
З портретів усміхаються маленькі.
Від старості не відкупитесь, діти,-
Хоч бідний, а хоч багач.
Червоні яблука – ще соковиті,
Нема кому їх позбирать …
Приходить зрілість, потім старість.
А хто ж батьків доглядатиме?
Спадає лист на яблука червоні,
Щоб захистить від вітру і грози.
По вікнах котяться краплини,
Не варті материнської сльози.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

25.04.1999р

ЛЕЛЕКИ
Вже літо ховається в осінь.
Трава ще не сохне – вогка.
Кружляють над нами лелеки,
Лунає наказ ватажка:
“лелеки, лелеки, лелеки,
дорога у нас нелегка,
летіти нам дуже далеко,
тримайтесь свого ватажка”.
А голос лунає так твердо,
Що всім зрозуміти і знать,
Бо з ними летять і малеча
Криланду його приймать.
Лелеки, лелеки, лелеки,
ловлю я очима цю мить,
як білі хустини – лелеки
злітають в небесну блакить.
Лелечині крила широкі,
І легко летять без ваги.
А вітер знімає з них втому,
А сонце дає їм снаги.
Лелеки, лелеки, лелеки,
В вас крила легкі та міцні.
Не збийтесь з дороги, лелеки,
Вертайтесь до нас навесні.
Старайтесь не впасти в знемозі,
Дорога крізь гори лежить,
Спочинок зробіть в півдорозі,
То ж сили свої збережіть.
Лелеки, лелеки, лелеки,
Оце вам екзамен на міць.
Додому вертайтесь, лелеки,
До рідних насиджених місць.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

***
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.
Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

Tags: , , ,


Ось такунову блузку вишила бабуся,для мене і ще одну для моєї двоюрідної сестри. І ще пару “чорних” сорочок для онуків, але їх я ще не сфоткала.

Блузка вишита бісером.

Tags: , , ,

за ноутом…

6 коментарів

З ноута дуже зручно перемальовувати узори вишивок 🙂

Бабуся перемальовує свіжий узір для блузки.

Tags: