липня 2010

You are currently browsing the monthly archive for Липень 2010.

Зимові пригоди ✑8✑

Їли, що було, одягали, що мали, але не дай Боже, відрізнитись, зразу ж осудять, як старий, так і малий. Ходили обірвані, брудні, голодні, але рідні свої. Чужого було видно здалека.
Якось до сусіда – Нагумцьового Івана, що жив поряд з цьоткою Каською, приїхав гість зі Львова – старий чоловік. Я зразу пішла подивитись на того пана. Старий сивий чоловік говорив не так як ми говорили в селі, а щораз – “прошу”, “дякую” і за кожним словом – “пане”, “пані”. Так в селі ми не казали. Побув зо два дні і поїхав. Потім хлопці Івана розказували про гостя, а в Івана було п’ять синів: старший – Йосип, його забрали у війну до Німеччини, другий – Владик, третій – Зенко, четвертий – Михайло, і найменший – Василь. Найбільше хвалився гостем Зенко, що гість має зуби, які відчіплюються і кожного ранку шурує білою глиною і, що на гарбату каже чай. Ми, діти, слухали ті дива і не вірили.
Але життя ішло по при всякі негаразди, діти народжувалися, ходили до школи. Люди працювали в полі. Влада наклала на людей податки – здавати примусово молоко по 250 літрів від корови, контингент – тобто зерно з поля.
Як вивезли на Сибір вуйка Заяця, то було восени, поля вже були засіяні і його поле теж було засіяне. І те поле вуйко Крупко Семен (був секретарем сільради) із Закутинським Іваном (а Іван був братом жінки Заяця, Анни, і був при владі, як землевпорядник) порадились і землю Заяця записали на маму. Мама і не знала. Прийшли жнива і мамі повідомили скільки має податку і скільки зерна має здати державі. А Заяця жінка писала мамі зі Сибіру просила,щоб мама щось вислала їсти. Бульби не сушили, а де мама мала сушити ту бульбу? Зимою в нас у відрі замерзала вода в тій пекарчині, де ми жили. Мама молола на жорнах кукурудзу на крупи, трохи квасолі, так назбирала на десять кілограмів посилку. Купила на пошті в селі Підкамені коробку, обшила веретом, бо не обшите не приймали, і так посилала. Вона писала, ми засіяли поле, «Іван тобі поверне зерном, а ти тепер нам поможи чим можеш». І мама помагала. А в жнива прийшло повідомлення, щоб мама здала контингент за їхнє поле. Мама висилала, бо то була родина і мама була чуйна до біди, а з мамою обійшлися, як завжди. Поле записали, а врожай вуйко з Кута, так їх звали по вуличному, зібрав собі. Мама кілька разів ходила до Рогатина виясняти , аж поки не дали нам спокій. Ще восени прийшло повідомлення, щоб здати 20 кілограмів м’яса або гроші, така була державна постанова.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,