травня 2010

You are currently browsing the monthly archive for Травень 2010.

Уся наша немала родина має вишиванки, у кожного їх по 4-5 штук, а може і більше. І завдяки невтомній праці нашої бабусі,  їхня кількість щороку збільшується.

“Зелені свята”, 1991рік (слайди)

Дитячий український стрій. Я і Софійка

Софія, Рома і я

Біля церкви, всі діти Бойко Анни

Бабуся вишила і пошила усім вишиванки: онучкам спіднички та сердачки, синам та онукам сорочки, дідові та зятєві також…Але для себе бабуся не вишила блузку…

День незалежності, м.Дубно. 2007рік

Софія. Канада

Софія

Tags: , , , , , ,

Для мам

Прокоментуй!

*    *   *
Я тужу мамо за тобою,
У тій хатині, де ти жила
Нема мені спокою.
І я щораз вдивляюся в віконце,
Там є життя, там сходить сонце.
А твоє, мамо, сонце вже зайшло,
Твої стежки заростуть травами.
У снах я бачу твоє чоло
І рушники вишиті твоїми руками
Я тужу мамо за тобою,
І серце моє так болить,
Ти свою чашу вже допила,
А я свою ще мушу допивати.
Ти будеш, мамо, завжди переді мною,
Твої спрацьовані у болях руки,
Як тяжко працювала цілий день,
а ввечері сідали на коліна внуки.
Прости мені, що не завжди ласкава була
і не робила те, що ти просила.
Я прошу і молюся Богу,
щоби вказав до свого серця
осяяну тобою дорогу.

ДЛЯ МАМ
О матері ! Мадонни всевишні!
Який принести вам поклін
За ваші теплі щирі очі
Й биття сердець?
Не треба матерям ніяких дарів –
Ні золота, ані срібла.
Для них є дар великий і священний –
Щоби дитина здоровою була,
Щоби пошанувала їхню старість,
Й не соромилась старечих рук

*   *   *
Над землею є цариця –
Мати Божа  й наша – теж.
Бережи нас, як годиться,
Так, як Сина бережеш.
Матінко, ласкава, добра,
Ти усіх єднаєш нас.
Україну для нащадків
І для нас ти бережеш.
Мати, Божа, Берегиня!
Ти на весь єдина світ.
Просим  тебе й твого Сина:
Даруй волю много  літ.
Щоб нам сонечко світило,
Землю вкрив пахучий цвіт,
Матінко, ласкава Божа,
Ти могутня – на весь світ.

*   *   *
Виходить мати на дорогу
З воріт вдивляється у даль,
А на душі –  така тривога!
В очах – тяжка така печаль!
Писав, що приїде син додому,
Бо вже давно в батьків не був.
Туман їй очі заступає:
Невже обіцянку забув?
Немає сина, не приїхав…
Уже стомилася чекати.
Невже ти думаєш,  синочку,
Що завжди жити буде мати?

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.

Tags: , , , ,


Tags: , , ,

Вірші

Прокоментуй!

ЯК ЖАЛЬ

Вітер колише калину,
Плід обриває її.
Падають краплі червоні,
Як зорі лежать на землі.
Калино, калино червона!
А ягоди в тебе – гіркі.
У пам’ять до мене приходять
Юнацькі літа нелегкі.
Калина червона не в’яне,
Цвіте і хмарки дістає.
І кожного року вдягає
червоне намисто своє.
Ту весну – авжеж пам’ятаю,
Коли я її посадив.
Вона молода виглядає,
Мене ж уже вік похилив.
Калино, моя ти подружко,
Як жаль, що разом не цвіту!
Під рідним кущем темнолистим
Знаходжу лише теплоту.

***
Вже літо сходжене ногами,
Вже осінь замела сліди.
Блищать на вулицях крижини
Давно померзлої води.
А небо хмарами укрилось,
Так щільно – оком не дістать.
Як із торбиночки, сніжинки,
На землю падають – летять.
Вітри несуть тумани сірі,
Синиця б’ється у вікно,
І сумно чорний ворон кряче,
Таке життя йому дано.

* * *
Осипався цвіт яблуневий,
Вітри вже забрали весну.
І музика стихла пташина,
Немов обірвала струну.
Із ранку до самої ночі
Іскриться над нами тепло –
Це літо чарівне із казки
Нам чарів своїх принесло.
І котиться, котиться днина,
І час за водою іде.
Дорогу, дорогу звільняйте,
Тому, що вже осінь гуде
Гуляють вітри на роздоллі,
Шумить по-осінньому ліс,
А води в річках побіліли,
Бо холод вже й зиму приніс.
У кожного є своя радість,
І музика тепла і сміх.
Як шкода: усе це проходить.
Лишається спомин і гріх.
А.Бойко

Tags: , ,

Діти діда ✑7✑

В нашім домі часті були пересварки, не тільки з мамою, але і з дідовим зятем. Дід його не любив, хоч зять, Вовк Іван, був з багатої родини і приніс трохи поля, сіножать. Він був найменший в своїх батьків, і мама його дуже любила і до роботи не посилала. А було в них три сини: Кость, Василь та Іван. Таким байдужем він і лишився до кінця.
Часто виникала між дідом і вуйком Іваном (так ми його називали) сварка. Якщо жінки були в дома то їхню гарячку придушували, та часто і до бійок доходило.
Після того дід лежав, стогнав і казав шо вмирає, бо його кула побив, так прозивав зятя.
Я в такі часи ішла до сусідів, до Думи Василя їм по-сільському казали Гришкові, хоч їхня дочка була старша, але там знаходилась у безпеці, хоч мене вдома ніхто не бив, але я чулася недобре.
Я дуже любила малих дітей, ходила там, де були малі діти – до Кота, до Круця (сусід напроти нас, коло дороги). Закутинський Іван мав зятя з Підкаменя (Кардаш Микола), там був малий хлопець Іван, а по-вуличному називали його Круць, бо умів добре крутити словом. По сусідах я росла.
До Гришка приїжджав ,старої баби Каськи, старший син Йосиф, він працював десь на Запоріжжі на заводі, чи на будові, я не знаю. Був гарний і дуже культурний, але ще не був жонатий. Молодший брат Олекса був столяром і майстрував коло верстату, а я коло нього бавилася в комірчині. Не раз він мені співав пісню, яку дід співав, коли випив у шинку:
Пішли жінки жито жати
Там забули серпи взяти
Серпи взяли, хліб забули
От такіє женці були…

Я встидалася, вставала і йшла додому…
А з Мариською, з дочкою його старшої сестри я бавилась, хоч вона була старша від мене. Мама часто в них мене залишала, коли кудись йшла.
Одного разу перед Різдвяними святами, пам’ятаю добре, мені було десь4,5 років мама пішла до міста, а мене залишила в Гришка. Марищина мама, також Паська, пішла до Гірняка по пшеницю на кутю. Мариська завернула мене у велику хустку, взяла на плечі і понесла до Гірняка, до своєї мами. По дорозі треба було іти через потік, по високій кладці. І як раз на кладці їй ноги послизнулись і Мариська кинула мене в ополонку. Пам’ятаю, як її мама одягнула мене в її довгу сорочку і я стояла коло печі, грілася…А десь через рік, взимку Мариська водила мене в ліс до її вуйка Олекси, там хлопи різали дубину, черевики мої намокли і мені гріли ноги до вогню, посадили на зрізаного дуба, пекли у вогні бульбу і мені давали. Мариська носила Олексі обід і мене заманила, я трохи не замерзла…Потім і моя мама і її – сварили її.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , , ,

Усе вишите і пошите бабусиними руками. Килими що на стінах також вишиті.

Ось такі вишиті килими.
aboyko01 aboyko02 aboyko03 aboyko04 aboyko05

Tags: , , ,

Трафікант ✑6.2✑

Другою дитиною  в діда була дочка Катерина, мала дитину із поляком і його родичі не схотіли, бо була бідна та ще українка і дитина (Маринка) росла  з нами, а цьоці так ми називали  стара цьотка баба з дідом відрізали кусок городу і вона поставила маленьку хату, в той час вона вийшла замуж. Її чоловік був приїжджий, випалював в нас в селі людям цеглу. Скоро в них народилося двоє дітей – син Мілько (1931р.) і дочка Стефка (1934), але він того 1934р. помер від сухотів. Через  пару років цьотка Каська знову вийшла заміж і народила ще одну дочку. Назвали  Зоська, так як чоловік був поляк, але дуже бідний нічого не мав – жили бідно. Як прийшли німці взяли  його на роботу до Німеччини і більше він не повернувся. Перший чоловік цьотки Каськи писався Борецький,а другий Орчинський Юліан. А перша дочка Маринка носила прізвище  дідове – Задерецька.

Син Петро був жонатий в селі до великої бідної родини і дуже старої хати. В його дружини Маринки були малолітні три брати – Йосиф, Дмитро, Василь,  і він своїми силами поставив хату, самотужки навчився майструвати , дещо навчив його дід, бо вдома парубком разом з дідом поставили невеличку комору, мав пасіку, посадив гарний сад, потім жили непогано.

Дочка Анна віддалась за поляка до села Підкамінь, мала одного сина Петра, чоловік її Іван був людиною дуже доброю, роботящою, він служив на замку конюхом у графа. Мама часто до них ходила зі мною, часто ночували в них. Було тяжко і він нам помагав чим міг.

Із стриєм, тобто дідовим братом, ми так його звали, стосунки не були  близькі, бо його друга дружина була людиною нещирою і ми (діти) до його двору ніколи не ходили, хоч жили, як то кажуть, плече-в–плече. Його дружина була з іншого села Фрага і із собою привела свого маленького сина, вона його кликала Івасем,хоч він звався Мартин, бо був незаконно роджений.

Колись коли стрий був ще хлопцем він сватався до неї,але її батьки його не хотіли, бо він був бідний, а потім, коли перша жінка померла і лишилося в стрия троє синів – Андрій, Йосиф та Іван, тоді вона пішла за нього, бо в неї була дитина…

Мама розказувала, що дуже любила того хлопчика і бавила його, бо стрий його не любив і бив, і хлопець тікав до нас.

В діда був ще один брат Михайло. Він жив у Львові, прислуговував священикам у церкві Святого Юра, там і жив. Був жонатий, але дітей в нього не було.

Михайло Задерецький

Була ще сестра Маланка, вона пішла на службу до людей і додому більше не повернулася, мала сина Михайла жили в сусідньому селі Підбір’я.

Баба моя, дідова дружина, була з нашого села – сирота. Батьки скоро повмирали, їх дітей сиріт лишилося четверо, виживали, як могли.

Дід був бідний і таку взяв дружину. В них народилося восьмеро дітей двоє померло, а шестеро вижило.

За Польщі дід у пана був лісником  дванадцять років  і так отримував родину. Пан давав дванадцять корців (ц) зерна, дрова мав, мав право випасати худобу в лісі, тримав пасіку.

Старший син Семен невдало женився в село Підбір’я, дітей не було і поїхав за границю. Гроші на подорож батьки позичили в церкві, а згодом  він вислав і віддали.

Семен Задерецький

Спочатку був у Франції, а потім переїхав в Агрентину, там жив до кінця. Женився, мав сина Івана, загинув син в 30 років у авіаційній катастрофі під час медового місяця  із дружиною.

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , ,

Як я пасла корови ✑6.1✑

До стайні, де стояла наша корова, німці завели двох коней. Коні були великі, дуже великі, коло них ходив руский полонений. Він всім тим користувався, шо і німці. Гарнізон німецький був у школі, а штаб (тобто офіцери) розмістились у першій хаті коло сільради, зразу коло Шнайдера, в Кравець Пелагії по сільському, як говорили в Прокопешеної Паськи. Хата велика – три кімнати, а родина не велика. І так ми були вже при німцях.

хата Прокопихи

Німці забрали панську землю і засіяли житом. Німці були дуже дисципліновані, але коли прийшли до хати, то були дуже завушивилі, мама парила окропом одяг.
В наших сусідів Думи Василя було двоє дітей – Зенко, хлопець старший від мене на вісім років, та дівчина Марія,кликали Мариська – на п’ять років старша. А ще був там брат їхньої мами Паськи, Олекса -нежонатий,столяр і інший брат,його вдома не було, був десь на роботі,приїжав додому рідко – Йосиф. А найстаршого, Семена, більшовики арештували в 1941 році і де поділи ніхто не знав. В них також був німець на квартирі і часто приходив до наших ,про шось говорили – я їх не розуміла,але він завжди мені приносив якісь ласощі.
В нашого стрия, дідового брата, від першої жінки було три сина,вони в той час були вже жонаті ,а от дві дочки від другої жінки були ще не віддані. Старшої дочки жениха забрали на польську войну і вона народила дівчинку Пазю про Олексу жениха не було нічого чути. А їхній тато брат мого діда був старшим братом у церкві і касиром. Його ще називали трафікантом , бо в нього була трафіка, маленька крамничка. Власниками були жиди. В нього можна було купити сіль, сірники, тютюн, нитки, всякі дрібнички.
То було за Польщі, а за німців не було нічого, а трафікантом залишився на все життя….

Анна Бойко
с.Яглуш
Івано-Франківська обл.
2009 р.

✑БЛОГО-КНИЖКА✑Всі історії

Tags: , , ,